ГЛАВА IX «ХИМЕРНІСТЬ»

Наступного дня Зоряна частенько ловила у свій бік вражені коментарі студентів та навіть деяких викладачів. «Ти стала митцем у «Креативній молоді?!»»,- запитувала не одна людина. Вчора увечері її портфоліо з’явилося на сторінці товариства, тому ті, хто відслідковували цей акаунт, побачили обличчя Зоряни як одного із членів «Креативної молоді» у себе в стрічці.

Дівчині було дещо некомфортно через таку увагу до своєї особи, проте й варто відзначити, що їй було приємно.

Як тільки вона переступила поріг авдиторії, Ілля, що сидів поруч із Іванкою та Христею, промовив:

-О, наша всестолично відома мисткиня прийшла).

Іванка так ж посміхнулася, а от Христина, як то було останнім часом,  відсторонено відкинула погляд.

-В сенсі? – спочатку було не зрозуміла Зоряна.

-Ну як, ти ж тепер є членом організації, що відома на увесь Київ, - мовив юнак, - звикай до цього).

Аж тепер дівчина посміхнулася, підійшовши до них.

-Прямо таки всестолично відома, - мовила вона, - я лишень на днях стала їхнім офіційним членом. Мені ще немає чим гордитися.

-Як немає?! – здивувалася Іванка, - Зоряно, тебе взяли до «Креативної молоді»! Це уже досягнення! То ти і з Ткачем спілкувалася?

«Не буду я говорити, що він особисто мене туди запросив. Ще навколо цього пліткувати почнуть. Тим паче цей Ткач дійсно якось занадто любо до мене ставиться…» - розмірковувала дівчина.

-Ну так. Документи у нього підписувала.

-Клас… - протягнула одногрупниця, - і що? Що він тобі казав?

-Яка тобі різниця? – втрутилася Христя, - подумаєш, Ткач, велика радість!

Зоряна перекинула погляд на Христину. Вона виглядала нервовою та… Якоюсь невпевненою. «Їй не подобається вислуховувати, як мене хвалять? Я теж не в захваті від цього, але вона неначе… Заздрить?..»

-Чого психуєш? – мовив Ілля, - як тебе дратує наша розмова – просто піди і не скаженій.

Христина взяла свою сумку, встала та вийшла в коридор. Зоряна спантеличено провела її поглядом, а потім промовила:

-Ти чого до неї так різко?

-А що мені робити? – мовив Ілля, - вона на всіх підряд психує і настрій псує.

-Здається, раніше ти так грубо не спілкувався з нею, - зауважила дівчина.

-Так вона й раніше не була такою… - відповіла Іванка.

-Якою? – запитала Зоряна.

-Нервовою, - відповів Ілля, - і взагалі, ти її що, захищаєш?

-Здається, наскільки я знаю, вона ваша подруга. То чому б не спробувати з’ясувати причину її стабільно поганого настрою, а постійно докоряти їй цим?

-Зоряно, ти не знаєш усієї картини в загальному, а на нас наговорюєш, - мовив хлопець, - думаєш, ми не намагалися дізнатися, що у неї сталося? Та вона не говорить нічого. А мене це вже дістало.

-Погоджуюсь, - кинула Іванка.

Зоряна відвела погляд, все одно будучи збентеженою через цю ситуацію. Дівчина зітхнула, запитавши:

-Яка зараз пара, нагадайте?

-З Жабою Вікторівною, - іронічно відповів Ілля.

-Жанною, - неоднозначно підійнявши брову, переправила Зоряна.

-Та хоч жирафою, - так ж єхидно кинув юнак.

Дівчина зітхнула, відійшовши до свого місця. Сівши за парту та все ще тримаючи погляд на Іванці та Іллі, що про щось розмовляли, вона розмірковувала: «Вони почали так зневажливо ставитися до Христини. Ще до брейн-рингу все було гаразд. І Христя стала зламаною якраз після нього. Тоді ж, коли ці двоє почали спілкуватися зі мною та підтримувати мене. Можливо, це й обламало крила Христині? Втрата якої не якої, але підтримки? До брейн-рингу лідируючі позиції у нас в групі займала вона, а після – я… Виходить, що Іванка та Ілля можуть зі мною спілкуватися просто заради вигоди. Як це мерзотно…» Дійшовши до такого цілком логічного висновку, Зоряна зрозуміла, що не дуже хотіла з ними спілкуватися.

Мирослава прибігла буквально за пів хвилини до початку пари. Вона поспішно привіталася із Зоряною, сівши поряд з нею. Поведінка подруги здалася їй дивною. Мирослава не торохкотіла багато всього як зазвичай, а навпаки – мовчала. Взагалі дівчині навіть здалося, що та стала відстороненою. «Чому б це вона стала сторонитися мене? Це ж не Христя, що не переносить моєї присутності. Мирослава навпаки була рада, коли почула, що мене до товариства беруть. У чому ж тоді справа?» - роздумувала Зоряна.

Після пар Зоряна та Мирослава вирішили піти до кафе. Друга була такою ж відстороненою, хоча сама запросила подругу на прогулянку. Іванку та Іллю вона кликати не стала, а Зоряна цьому і не заперечувала. Не дуже вона хотіла з ними кудись ходити після своїх висновків. Можливо, вони були й неправильними, але перед очима складалася саме така картинка.

Прийшовши до кафе та зробивши замовлення, дівчата сіли в приміщенні біля вікна, гріючись біля батареї, що була під ним, адже сьогодні у столиці було холодно. Невдовзі тістечка та гарячі напої принесли.

У якийсь момент Зоряна зауважила:

-Слухай, ти якась сьогодні дивна. Щось сталося?

-Я? А, та ні), - спантеличено посміхнулася Мирослава, - зовсім ні, тобі здалося).

Дівчина недовірливо примружила очі, відповівши:

-Так? А я думала, ти виглядаєш відстороненою. Точно все гаразд?

-Так, неодмінно, не хвилюйся). Як там, до речі, твоя участь у «Креативній молоді»?) Про тебе сьогодні багато хто говорив.

-Тому ти запросила мене до кафе, аби показати, з якою особою спілкуєшся?) – іронічно мовила Зоряна.

-Що? Ні, ні, що ти. Я просто запросила тебе, бо ми…

-Та я жартую, заспокойся). Усе гаразд. Вчора зробили мені портфоліо, через яке усі тепер про мене й бурмочуть. А так нічого нового.

-До речі, про портфоліо… - протягнула Мирослава, - я там бачила серед зразків твоїх робіт портрет… Ти його з уяви малювала?

-Ні, з натури, - не розуміючи, до чого та хилить, відповіла Зоряна.

Мирослава напружилася, нервово перебираючи в руках серветку, що взяла зі столу. Вона криво посміхнулася, запитавши: