ГЛАВА VII «ВПЕВНЕНИЙ ПОЧАТОК»

Зоряна повернулася з пар. Це був понеділок, наступний день. Вона постійно була розсіяною та неуважною. Можливо, досі перебувала у потрясінні після розповіді Романа, а, може це вона просто встала не з тієї ноги, чи що… В тім, дівчина таки дійсно увесь день думала про нього та їхню вчорашню розмову, будучи впевненою у своїх намірах.

Зоряна, пройшовши до своєї кімнати, байдуже кинула рюкзак на підлогу та одразу подалася до підвіконника, де стояли візитівки, що вона часто, вагаючись, їх розглядала. Проте тепер невпевненості не було. Дівчина взяла в руки телефон, вводячи номер телефону, що був на картці у неї перед очима.

Майже одразу слухавку підійняли. Зоряна почула вже раніше чутий голос:

-Добрий день, слухаю.

-Добрий день. Це Микита Ткач? – відчуваючи, як швидко б’ється серце, мовила вона.

Почувши знайомий голос, Микита змінив тон своєї розмови на більш дружелюбний:

-Так, а це, здається мені з голосу, та сама мила чудо-дівчина із брейн-рингу?)

-Так), - посміхнулась і Зоряна.

-Ви надумали прийняти моє запрошення? Чи телефонуєте з якогось іншого приводу?

-Так, я хотіла б приєднатися до товариства «Креативна молодь», - рішуче, без роздумів мовила вона.

-Мені подобається чути таку впевненість у вашому голосі. Відчувається наполегливість, це тішить. Тоді я б попросив вас підійти завтра у наш офіс. У вас немає завтра планів о 16:00?

-Ні, ні, я вільна, - згадуючи свій розклад, відповіла Зоряна.

-Чудово. Тоді я вам зараз надішлю потрібну адресу. Вас зустріне моя помічниця. Її номер телефону я також вам відправлю, аби ви могли зв’язатися з нею. Завтра ви зможете дізнатися усі нюанси та деталі, які вас цікавитимуть. Ви проведете вечір з нашою молоддю, вони подивляться на вас, ви на них. А потім потрібно буде й підписати потрібні документи.

-Документи?.. – здивувалася дівчина.

-Не хвилюйтеся, їх там не так багато), - посміхнувся Микита, - просто, щоб ми знали, що ви числитеся у нас, як член товариства, нічого більшого). Можливо, є ще якісь запитання?

-Ні. Дякую.

-Навзаєм, пані Зоряно). Чекатиму на вас завтра). До зустрічі).

-До зустрічі, пане Микито.

У слухавці пролунали короткі гудки. Дівчина глянула на екран, відчуваючи незрозуміле відчуття всередині. Вона ніби й відкрила нову стежину у своє майбутнє. І не тільки своє. Зоряна трепетно посміхнулася, задоволено стискаючи телефон в долоні.

*Наступного дня*

Сьогодні пари відчувалися якось неймовірно довго. Можливо, тому що Зоряна нетерпеливо чекала свого походу до офісу «Креативної молоді» та чергової зустрічі із чоловіком, якого неймовірно поважала та все життя намагалася рівнятись.

Після другої пари Мирослава та Зоряна вирішили піти пообідати. Поки вони із подругою стояли в черзі, Мирослава раптом запитала:

-Слухай, не хочеш сьогодні піти прогулятися після уроків?

-Ні, у мене є справи, - впевнено відповіла Зоряна.

Мирослава здивовано підійняла брови, не очікуючи почути це.

-Ого)… Пані Зеленько, невже ви не знайдете у своєму щільному графіку місця для мене простої?)

Дівчина всміхнулася, відчуваючи іронію, що звучала у голосі подруги, кожною частинкою тіла.

-Дуже дотепно, Мирославо.  

-А якщо серйозно? Які такі у тебе справи з’явилися?

Вона зам’ялася. Зоряна не хотіла балакати про свої стосунки із Ткачем та майбутню приналежність до «Креативної молоді». Проте Мирославі вона, напевно, все ж могла довіряти?

-Мені сьогодні о 16:00 потрібно бути у Шевченківському районі.

Подруга знову здивовано витягнула обличчя, запитавши:

-Оце тебе, подруго, занесло. А що ти там забулась?

-Мені запропонували приєднатися до «Креативної молоді», - прошепотіла вона.

-Реально?! – вражено мовила Мирослава, - хто?!

-Тихіше, - дещо невдоволено мовила дівчина, - Ткач.

-Микита?!  - не переставала дивуватися подруга, - ти що, серйозно?! Оце так… Та це ти популярна!

-Мирославо, припини, - відчуваючи легке дратування її реакцією, мовила Зоряна.

-Коли? Тоді на брейн-рингу?

-Так. Коли ви всі розійшлися, він підійшов до мене, давши свою візитівку.

-Кла-а-ас… Зоряно, то ти ж… Ти розумієш взагалі?! Це Ткач!

-Розумію. Тому й ставлю це в пріоритет.

-Вау… Ну ти прямо принцеса. Я шокована. Клас.

Дівчина неоднозначно всміхнулася, промовивши:

-Йди гайда, твоя черга прийшла.

Дівчата взяли собі їжу. Вони йшли до свого місця, де зазвичай обідали, як раптом, проходячи повз один зі столів, почули, як їх хтось гукнув. Озирнувшись, помітили за сусіднім столом Іллю, Іванку та Христину.

-Агов, дівчата, сідайте до нас), - мовив Ілля, посміхнувшись.

-А для чого? – підійняла брову Христя.

-Та годі тобі, - байдуже відмахнувся хлопець, - ходіть).

Мирослава та Зоряна, особливо не вагаючись, підійшли до них та сіли поруч. Друга відчула, що Христина, коли та сідала за їхній стіл, дивилася на неї із такою зверхністю в очах, що волосся дибки ставало.  

-Ти сьогодні особливо гарна, Зоряно), - раптом мовив Ілля.

«Клинки підбиває?» - неоднозначно примружившись, подумала дівчина. Іванка та Мирослава ніяк не відреагували. Проте Зоряна помітила, як Христя незадоволено зиркнула на неї. «І нехай, - промайнуло у її голові, - мені байдуже».

-Дякую, звичайно), - посміхнувшись, мовила дівчина.

-А чому ти тільки їй компліменти робиш? – підійняла брову Іванка, - я взагалі-то каре вчора обрізала, невже ти не помітив? – вона підозріло змружила очі, підібгавши нижню губу, - чи мені не пасує?  

Зоряна та Мирослава посміхнулися, Ілля ж також всміхнувся, відповівши:

-Пробачте, пані, мою холоднокровність). Тобі личить нова стрижка, Іванко.

-Мачо з тебе так собі, - закотивши очі, пробурмотіла вона у відповідь.

-І нехай, я не намагався залицятися до тебе).