ГЛАВА VI «ВІДЧИНЕНЕ СЕРЦЕ»

*Кілька днів після цього, вихідні*

Це був похмурий жовтневий ранок. За вікном увесь день лляв дощ, від чого без увімкненого світла у кімнаті було темно, неначе пізнім вечором, хоча це був лише полудень.

Зоряна бачилася з Романом лише вранці, коли йшла вмиватися: він був на кухні. Після цього парубок як засів у своїй кімнаті, так звідти, як прослідкувала Зоряна, і не виходив. Вона не знала, чи працює він, чи просто марудиться та нудьгує. Їй знову ж було жаль його. Дівчина пам’ятала про свою обіцянку піти з ним погуляти, але погода сьогодні була далеко не льотною.

Цієї п’ятниці вони з Іванкою, Іллею та Мирославою також пішли до місцевого кафе, аби відсвяткувати свою перемогу, як то говорив хлопець. Христя відмовилася йти, хоча Іванка, її подруга, старанно вмовляла її. Але Христина залишалася непохитною. Чому? Зоряна, здається, відчувала та здогадувалась причину…

Одногрупники, з якими вона брала участь у брейн-рингу та гуляла кілька днів тому, виявилися не такими вже й огидними та зверхніми, як вона думала до цього. Можливо, це все не було й таким щирим, але Зоряні все одно було приємно з ними, чим вона була сама для себе здивована.

Зараз Зоряна ж не займалася чимось важливим. Усі можливі навчальні завдання вона виконала ще вчора, тому сьогодні їй залишалося лише байдикувати. Дівчина повільно, не поспішаючи поснідала, розтягнувши цей процес ледь не на сорок хвилин, після так ж зачинилася у своїй кімнаті.

Зоряна дивилася якийсь документальний фільм. Вона любила дивитися як художнє кіно, так і щось наукове та цікаве. Проте сьогодні її настрій впав саме на такий жанр. Принаймні вона так думала спочатку, адже перші хвилини її огортало захоплення та цікавість. Та ближче до середини фільму, Зоряну починало хилити на сон, увага губилася, а руки самі лізли до телефону.

Зрештою дівчина поставила фільм на паузу. Вона закинула голову назад, неоднозначно видихнувши. Погода за вікном та усвідомлення того факту, що навколо висить похмура, глибока осінь, наганяло на неї якийсь смуток та нудьгу.

Погляд Зоряни раптом впав на дві візитівки, що стояли у неї на підвіконнику біля ліжка. Вона черговий раз взяла їх до рук. Дівчина уже кілька днів роздумувала над тим, щоб погодитися на пропозицію пана Миколи та приєднатися до «Креативної молоді», адже це просто неймовірні можливості та дорога у велике майбутнє. Але її спиняла одна річ: вона не була впевнена, що зможе поєднувати навчання, дім та ще й товариство. Тож дівчина ще міркувала над цим питанням.

У якийсь момент Зоряна зітхнула, відклавши візитівки на своє місце. «З нудьги помру, якщо чимось не займу себе, - думала вона, - цікаво, чим там Роман займається? Він ж цілими днями сидить сам? Можливо, уже звик до такого?..(» Її потік думок на мить припинився. «Піду-но я до нього, - знову подумала дівчина, - якщо він, звісно, не зайнятий. Можна було б чимось зайнятися разом. Думаю, він буде тільки радий цьому». Із такими міркуваннями Зоряна, прихопивши із собою телефон, зіскочила з ліжка.

Дівчина підійшла до його дверей. Прислухалася. Там було, як зазвичай, тихо. Навіть дзвінкого звуку стуку пальців по клавіатурі чути не було. «А раптом спить, а я його розбуджу?» - промайнуло у її голові. Зоряна, трохи вагаючись, невпевнено постукала, перш ніж зайти. Практично одразу, неначе спеціально чекаючи цього стуку, вона почула злегка захриплий, м’який знайомий голос: «Заходь».

Зоряна непевно відхилила двері, зазираючи до нього у кімнату. Роман сидів на ліжку з телефоном. Побачивши її, він відклав телефон та посміхнувся, запитавши:

-Привіт). Ти щось хотіла?

-Привіт, - відповіла Зоряна, - а ти не зайнятий?

Він заперечливо похитав головою.

-Я просто тут… Занудьгувала трохи, - водячи уявні лінії носком стопи по підлозі, протягнула дівчина, дивлячись в бік, - вирішила ось до тебе зайти. Можливо, ми могли б щось придумати та разом чимось зайнятись? Погода похмура, хочеться якось підійняти настрій. Якщо ти, звичайно, не проти…

Роман знову посміхнувся. Йому було приємно усвідомлювати, що Зоряна дійсно хоче провести час із ним, а не наодинці.

-Звичайно, проходь), - мовив він, вказавши на місце біля себе.

-Ти захворів? – раптом запитала Зоряна, підійшовши ближче.

-Що? – не зрозумів Роман.

-У тебе голос захриплий. Ти не хворий? – несміло сівши поряд, пояснила дівчина.

-А, ні. Це тому що я мовчав увесь цей час, зараз все стане нормально, - відповів він.

-Чим ти тут увесь день займався? – запитала Зоряна, намагаючись налагодити діалог та розтопити певну незручність.

-Та так, байдикуванням в більшості, - зітхнув парубок, - а ти?

-Я фільм документальний дивилася, але потім набридло.

-Дуже цікавий, напевно), - засміявся Роман.

Зоряна також посміхнулася, відповівши:

-Ні, насправді таки цікавий). Просто настрій, чомусь перемінився. Побути поряд з кимось хочеться.

-Що ж, тут я з тобою погоджуюсь, - мовив він серйознішим тоном, - але що конкретно ти би хотіла робити?

-Я не знаю… - замислено протягнула вона.

Роман задумався, а потім раптом хитро всміхнувся, запитавши:

-Ти вмієш грати в шахи?

-Так? Ну я знаю теорію, але не маю практики.

-Піде. Можеш, будь ласка, ось там із нижньої полички дістати шахи, - вказавши на шафу, мовив він.

Дівчина виконала його прохання, поклавши набір шахів на ліжко перед хлопцем. Роман почав заохочено розкладати фігури по дошці. Зоряна, бачучи його захоплення, запитала:

-Ти любиш грати у шахи?

-Більше за будь-які розваги. Однозначно так). Коли був школярем, на факультатив ходив. Не хочу хвалитися, але обігрував усіх). Зараз іноді граю із комп’ютером або іншими гравцями онлайн. Але це не ті відчуття, коли граєш наживо).

-Я не впевнена, що зможу зацікавити тебе грою. Ти мене одразу переможеш і тобі стане нудно). Ну або ж будеш піддаватись).

Роман розсміявся, а потім запитав:

-Ти будеш білими, чи чорними?

-А є різниця?