ГЛАВА IV «ЗА СПИНОЮ»

Зоряна, Мирослава, Христя, Іванка та Ілля сиділи в аудиторії, вирішуючи питання стосовно їхньої команди для майбутнього брейн-рингу. Пари уже закінчилися, усі хотіли розійтися по домівках, тому бажали обговорити все швидко та без якихось затримок, чи сварок. Зоряна не втручалася у активну розмову Христі, Іванки, Іллі та частково Мирослави. Вона розуміла, що до її слова та думки мало хто прислухається, у кращому варіанті, або ж у гіршому - будуть кепкувати.

-Дивіться, теоретичний матеріал, який нам потрібно знати, я пропоную поділити на кілька частин, і кожен досконало вивчить свою, - розповідала Христя.

-Так, погоджуюсь, - мовив Ілля, - так усім буде легше і краще.

-Чудово, - мовила Христя, - тоді у нас є всесвітня історія мистецтва та культури, України, сучасне мистецтво та практичні правила малювання…  

Вона відчувала себе круто. Любилося їй роздавати команди та бути у центрі уваги.

-Тоді давайте так, - знову мовила Христя, - я візьму на себе історію Українського мистецтва та культури, Іванка, твоє – світове. Ілля, ти бери на себе сучасне мистецтво, а Мирослава – практичні правила малювання.

-А я? – запитала Зоряна, підійнявши на неї очі.

Дівчина передчувала, що Христя не дасть їй якоїсь роботи, заграбаставши усі цікаві речі собі. Зоряна не хотіла бути у тіні одногрупників, тому намагалася вибороти місце під сонечком.

Христя неоднозначно видихнула, байдуже відповівши:

-Придумай назву та емблему для команди.

«Так просто?» - подумала Зоряна. Дівчина замовчала, відвівши замислений погляд. Така швидка згода Христі дещо спантеличила її.

-Що-о-о ж… Тоді все, - мовила Христя. Роботу ми розподілили, тож можете йти.

Ілля та Іванка ще залишилися із Христею, про щось жваво розмовляючи, а Мирослава ж та Зоряна вийшли у коридор. Там перша повернулася до подруги, запитавши:

-То може по стаканчику кави?

-Ні, Мирославо, дякую, - відповіла Зоряна, - я хотіла б трохи відпочити, тим паче бажано якомога швидше придумати назву для команди та все те інше. Тому бувай.

-Гара-а-азд… - дещо розчаровано протягнула Мирослава, - удачки тобі.

-Навзаєм, - відповіла Зоряна.

Дівчина швидко йшла осіннім містом. Її думки були швидкими та інтенсивними. Зоряні сподобалася її робота, тому вона ретельно обдумувала те, як можна креативно назвати команду та яку придумати емблему.

«Та-а-ак… - думала дівчина, задихано, ледь не бігом ідучи додому, - потрібно щось мінімалістичне та одночасно із сенсом. Хм… Відштовхуватися від наших імен було б дуже банально. Щось типу «непереможні» теж звучить колгоспно. Потрібно, напевно, щось вхопити з історії або міфології. Хто там був богом мистецтв? Аполон, здається? Посланці Аполона… Звучить доволі феєрично. Клас! Я в захваті! – захоплено думала Зоряна, - потрібно зараз прийти додому та намалювати ескіз для емблеми. Потім відбити її у електронному середовищі та роздрукувати на всіх. Другим займусь завтра, сьогодні уже все буде зачинене, поки я зроблю ескіз».

Зоряна неконтрольовано посміхнулася. Вона була задоволена своєю ідеєю, її огортало піднесення, прилив натхнення та невимовного трепету перед роботою, над якою вона щиро хотіла працювати, аби принести користь іншим та зробити якийсь свій внесок у їхню команду. Цей вечір обіцяє бути для неї затишним та милим.

Переступивши поріг квартири, Зоряна хутко направилася до своєї кімнати. Вона навіть не пообідала. Дівчина швиденько переодягнулася, взялася за олівці та сіла малювати.

Зоряна впіймала такий прилив натхнення, що, здавалося, від її палкої, заохоченої роботи йшли іскри. Як старанно та трепетно вона працювала над емблемою... Навіть кілька міфів перечитала, аби краще зрозуміти те, що вона має зобразити. Такого піднесення та захоплення Зоряна давно не відчувала. Якась дужа муза сіла їй на плече, нашіптуючи натхненні істини на вухо.

Роман чув, що Зоряна уже повернулася. Він вичікував момент, коли вона піде на кухню. Йому хотілося знову побачитися з нею. Просто як з людиною, з якою можна  поговорити на буденні теми, послухати, як пройшов чийсь день і так далі. Він рідко з ким так спілкувався, тож короткі вечірні розмови із Зоряною, що проходили у невимушеній, проте все ще дещо незручній обстановці, робили його трохи щасливішим.

Через деякий час парубок зрозумів, що дівчина не планує йти обідати. Хоча її було ні видно ні чути. Заснула? Чи виконує якісь завдання? Хлопець сам того не помічав, як замислювався над цим, трепетно чекаючи, коли все ж вони побачаться.

Зоряна не зрозуміла скільки точно часу провела над емблемою. Процес відчувався практично на одному диханні, проте дівчина підозрювала, що біля двох годин потратила точно. Під кінець роботи уже, що правда, відчувався і голод, і деяка втома та бажання лягти в ліжко, проте дівчина все ж доробила усе до кінця. Кілька секунд задоволено дивлячись на гармонійну, пропорційну, привабливу картинку, що зараз була перед нею на екрані ноутбука, Зоряна тихо, мило видихнула, подумавши: «Сподіваюся, мої старання не були марними».

Дівчина зібрала усі матеріали, які використала у роботі, прибравши робоче місце. Підвівшись із місця, вона солодко розім'яла тіло після тривалого перебування у одному положенні. Зоряна, розуміючи, що настирливе відчуття голоду нікуди не поділося, а навпаки починало рости, втомлена, проте безкінечно задоволена подалася на кухню.

Дівчина не мала якихось конкретних побажань щодо своєї майбутньої вечері. Аби вгамувати відчуття голоду та й все. Вона байдуже відчинила холодильник, бігаючи очами по його вмісту. Зрештою її вибір зупинився на простій яєчні.

Та раптом, розбиваючи яйця в тарілку, вона зрозуміла, що взагалі не бачила сьогодні Романа. «Він говорив, що працює онлайн, але сьогодні я його взагалі не бачила, - думала дівчина, - зазвичай він завжди визирає з кімнати, аби привітатися зі мною. Можливо, сталося щось у нього, погано себе почуває? Або не хоче мені нав’язуватись?» Із такими думками Зоряна замислено спостерігала за своїм заняттям, аж поки у якийсь момент її ноги самі не понесли її до дверей.