Розділ перший
Свинцевою хмарою тяжіють небеса,
І повітря плавиться, поки догорає свіча.
Сірий попіл та пил...
Коли книгу життя гортає Смерть.
А поки народи стоять лицем до лиця,
У риси, де скоро повинна початись війна.
Приглушено доноситься шум ріки, що протікає біля будинку. Дощ бряжчить по вікнах - сьогодні він ллє з самого рання. По запітнілому надтріснутому склу повзуть важкі краплі. Тьмяне, світло дня згасає за вікном. У кімнаті тепло і душно.
Новонароджений неспокійно заворушився в колисці. Старий ще на порозі зняв свої дерев’яні черевики, але мостина все ж хруснула під його ногою, і дитина починає крехтіти. Мати дбайливо схиляється до нього зі свого ліжка, і дідусь поспішає навпомацки запалити лампу, щоб дитина, прокинувшись, не злякалася темряви. Маленьке полум’я осяває обвітрене, червоне обличчя старого Вільяма, його щетинисту сиву бороду, насуплені брови й живі, гострі очі. Він робить крок до колиски, човгаючи по підлозі товстими синіми шкарпетками. Від його плаща пахне дощем. Грейс підіймає руку – не треба, щоб він підходив близько! У неї дуже світле, майже біле волосся; змарніле лагідне обличчя всипане ластовинням, напіврозкриті бліді і пухкі губи несміливо посміхаються, вона не відводить очей від дитини – а очі в неї блакитні, теж дуже світлі, немов вицвілі, з вузькими, як дві точки, зіницями, але наповненні нескінченної ніжності.
Дитина прокинулася і починає плакати. Затьмарений погляд його блукає. Як страшно! Тьма і раптово у темряві яскраве, різке світло лампи; дивні, смутні образи беруть в облогу ледь відокремлену від хаосу свідомість; ще обіймає його з усіх боків задушлива ніч; і раптом в бездонному мороці, як сліпучий стіг світла, виникають не випробувані доти гострі відчуття; біль встромляє в тіло, пливуть якісь примари, величезні обличчя схиляються в нього – і не можна зрозуміти, що це таке… У нього немає навіть сил кричати, він заціпенів від страху, очі широко відкриті, рот роззявлений, дихання виривається з хрипом. Роздуте припухле личко кривиться, складаючись в гримаски, жалюгідні та смішні… Шкіра на обличчі і руках у нього темна, майже червона, в коричневих плямах…
- Господи! До чого потворний! – з почуттям промовив старий, і, відійшовши, поставив лампу на стіл.
Грей надулася, як дівчинка, яку вилаяли. Вільям скоса подивився на неї і засміявся.
- Не говорити ж мені, що він красень! Ти б все одно неповірила. Ну, нічого, адже це не твоя провина. Вони, коли народяться, завжди такі.
Немовля вийшло із заціпеніння, в яке повергнуло його світло лампи і погляд старого, і вибухнуло криком. Можливо, він інстинктом вгадав ласку в очах матері ізрозумів, що є кому поскаржитися. Вона простягнула донього руки.
- Дайте його мені!
Старий, як завжди повчально, сказав:
- Не можна поступатися дітям, як тільки вони заплачуть. Нехай собі крич
Все ж він підійшов і вийняв дитину з колиски, бурмочучи собі під ніс :
- Ну і виродок! Таких потворних я ще не бачив!
Грейс схопила дитину і укрила її у себе на грудях. Вона вдивлялася в нього зі збентеженою і сяючою посмішкою.
- Бідолаха ти мій! - пробелькотіла вона, засоромившись. - Який ти негарний, ой, який негарний! Іяк же я тебе люблю!
Вільям повернувся до вогнища і з незадоволеним виглядом став ворушити вугілля, але посмішка морщила його губи, суперечивши удаваній суворості.
- Гаразд вже, - промовив він. - Не горюй, він ще покращає. А якщо ні, так що за біда! Від нього тільки одне потрібно -щоб він виріс чесною людиною.
Дитина вщухла, пригорнувшись до теплих материнських грудей. Чутно було, як він смокче, захлинаючись від жадності. Вільям відкинувся на стільці і повторив урочисто:
- Чесність - ось істинна краса!
Він зачекав, міркуючи, чи не слід розвинути цю думку. Але слова не приходили, і після хвилинного мовчання він сказав вже з сердитою ноткою в голосі:
- А чоловік твій де? Як це вийшло, що його в такий день немає удома?
- Він, здається, в театрі, - боязко відповіла Грейс. - У них репетиція.
- Театр закритий. Я тільки що проходив мимо. Знову він тобі набрехав.
- Ах ні, не нападайте на нього! Напевно, я сама сплутала. Він, мабуть, на уроці.
- Пора б вже повернутися, - пробурчав старий. І потім, знизивши голос, немов соромлячись чогось, запитав: - А він що. знову?
- Ні, ні! Зовсім ні, батько, - квапливо промовила Грейс.
Відредаговано: 20.08.2018