Розділ 8

Спати у порожній квартирі дуже незвично і… сумно. Не вистачає сміху Єви й тупотіння її ніжок по підлозі. Обіцяю собі сьогодні піти з нею у парк і провести більше часу разом. 

Знаю, що ввечері на мене чекає допит від мами. Уявлення не маю, що їй сказати. Вона розізлиться, якщо скажу, що відштовхнула Марка. Шкода, але вона не розуміє, що кохаю я лише одного чоловіка, і це моє прокляття до кінця життя. 

Приїхавши в офіс, одразу йду у вбиральню. Поправляю зачіску і макіяж, над якими працювала майже годину. Виявляється, доволі непросто заховати під косметикою темні кола навколо очей і припухлість. Не варто плакати, якщо наступного дня на роботу. Останнє чого хочу – щоб Давид зрозумів, що я плакала. 

Намагаюсь працювати та не думати про те, що сталося вчора, але виходить так собі. Той клятий поцілунок постійно перед очима, і це неабияк дратує. 

В результаті роблю кілька помилок у документах і розумію, що так діло не піде. Йду в кімнату для персоналу, щоб приготувати собі кави, але не встигаю цього зробити, тому що телефонує Рита. 

– Аліно, тебе Комаров викликає, – говорить, а я затамовую подих. Це що виходить? Ми будемо одні в його кабінеті? А може, це нарада і я себе накручую? 

– Навіщо? – голос тремтить, і це поганий знак. Я ж обіцяла собі бути сильною! Ми ще не зустрілися, а я вже місця собі не знаходжу. 

– А я знаю? Він зранку сам не свій, – стишує голос подруга, – Кричить на всіх і звільнив кількох директорів. Сподіваюся, тебе це ніяк не торкнеться. 

Розумію, що йти таки доведеться, тому намагаюсь зібратися. У приймальні у Рити нікого, крім неї, немає. Подруга проводжає мене співчутливим поглядом і навіть не здогадується, що об'єднує мене і нашого нового боса. 

Стукаю у двері й, не дочекавшись відповіді, переступаю поріг. Давид сидить за столом і переглядає якісь папери. Коли ж піднімає погляд на мене, з кроку збиваюся і зупиняюся. 

– Ти хотів мене бачити? – долоні пітніють, тому беру одну руку в іншу і почуваюся школяркою у кабінеті директора школи. 

– Можеш пояснити, що це? – Давид кидає на стіл якийсь папір, а я наближаюся і беру його в руки. Уважно читаю документ, який перекладала сама кілька тижнів тому, і нічого не розумію.

– Це контракт з австрійцями, – піднімаю погляд на Давида. – Що не так?

– Що не так? – він повільно підводиться на ноги й дивиться на мене так, наче я зробила щось дуже погане. – Ти за ідіота мене маєш?! 

– Давиде, я нічого не розумію… – випалюю розгублено. – Так, я перекладала цей договір, але там усе було добре. 

– Та невже, – хмикає. – Договір складений неправильно. Ці австрійці виграли джекпот, коли його підписали. Ми працюємо собі в мінус, Аліно! 

– Я перекладач, а не юрист, Давиде! Мені цей договір принесли, і я його переклала, – ціджу крізь зуби. – Ти можеш подивитися оригінал! Там ті ж цифри!

– Я у цьому не впевнений, – холодно відповідає. – Договір українською мені ще не принесли. Якщо помилився юрист і ті, хто його складали, тобі сильно пощастить. Але якщо це ти переплутала цифри… тебе чекають великі проблеми, Лісовська! 

Давид дивиться на мене так, наче я – його лютий ворог. Ще хвилину тому я була впевненою, що жодних помилок не робила, а зараз вже й не знаю. До перекладів договорів я ставлюсь дуже відповідально. Розумію, що там величезні суми вказані. Але зараз вже нічого не розумію…

– Я сподіваюся, що ти покажеш мені оригінальний договір, – шепочу, намагаючись впоратись із хвилюванням. 

– Не довіряєш мені? – криво усміхається. – Це мене тут намагаються обвести навколо пальця, а не тебе. А я ще дивувався, чому компанія у такому поганому становищі. Ну, звісно, з таким-то перекладачем, який ставить цифри на власний розсуд. 

– Не треба мене ображати! – ціджу. – Ти ж не знаєш, чия це помилка.

– Я впевнений, що твоя, – фиркає. – Звісно, коли в голові одні чоловіки, інакше і бути не може. Ніякий з тебе перекладач, Лісовська. Краще йди посуд мити у ресторан або ж двори підмітати. 

А це неприємно та боляче. Давид як ніхто знає, що бути перекладачем – це моя мрія ще зі школи. Знає і саме тому так боляче б'є. 

Хочу щось відповісти, захистити себе, але розумію, що це нічого не дасть. Він не повірить, тому що хоче, щоб це була саме моя помилка. Тому я просто йду, відчуваючи на собі його холодний погляд. 

– Ну що там? – питає Рита, коли виходжу у приймальню. – Аліно…

Напевно, вигляд у мене зараз не дуже. Рита хмуриться, а я не можу слова сказати. Біжу сходами на свій поверх і зачиняюся у вбиральні. Вмикаю воду і, схопившись руками за умивальник, починаю ридати. Мене знову прориває, і зупинитися не можу. 

Я ж сильна, чорт забирай! Два роки переконувала себе у цьому, а зараз розриваюсь зсередини. Хочу негайно поїхати додому та обійняти Єву. Не повернусь сюди більше і не буду бачити Давида. 

Чудові настанови, але… я не можу цього зробити. Попереду що контракт з чехами, і я маю зробити все, щоб компанія його уклала. Але спочатку треба з цим контрактом розібратися. Давид має показати мені оригінал, інакше я не повірю, що помилка моя. 

Вмиваю обличчя холодною водою, і доводиться змити весь макіяж. Вигляд просто жахливий, і голова болить. Розумію, що працювати не зможу, тому вирішую взяти вихідний.