Розділ 7

– Щось сталося? – Марк одразу помічає мій пригнічений стан. Нам якраз принесли замовлення, але тепер я навряд чи зможу щось з'їсти. 

– Ні, все чудово, – натягую усмішку і через силу кладу до рота перший шматок. Тішить те, що сидимо ми на іншому кінці залу і мені не видно ні Давида, ні Насті. 

Здається, Марк мені не вірить, але з питаннями не лізе. Поки їмо, він розповідає про свою роботу, і я намагаюся слухати. Марк керує сімейним бізнесом і давно хоче познайомити мене зі своїми рідними. Але я не готова… Боюсь що не сподобаюсь їм, як було колись з родиною Давида. 

– Я відійду на хвилинку, – говорить, коли у нього починає дзвонити телефон. 

Марк йде, а я роблю ковток вина. Треба заспокоїтись, а то щось зовсім розклеїлась. Я повинна бути сильною і не показувати нікому свого болю. Закінчу угоду з чехами й назавжди розпрощаюся з Давидом.

Треба розпочати все спочатку, але цього разу повністю викинути його зі своїх думок. І з серця також.

– Щось сталося? – питаю, коли Марк повертається до мене.

– Все добре, – усміхається. – Завтра одна важлива зустріч, і я хотів переконатися, що вона відбудеться. 

Коли завершуємо вечерю і підводимося з-за столу, мій погляд одразу шукає Давида. За столиком їх вже немає, отже, пішли раніше за нас. Це неабияк тішить і настрій трохи покращується. 

Поки йдемо на вулицю, Марк тримає мене за руку. Та коли до автомобіля залишається кілька метрів, перед нами з'являється Настя, і її широка усмішка не обіцяє мені нічого хорошого. 

– Аліночко, яка зустріч! А я думаю, ти це чи не ти, – заявляє і переводить погляд на Марка. – Вітаю вас! Мене Настя звати. Я подруга Аліни. А ви?

– Марк. Хлопець Аліни, – Марк трохи розгублений, але руку Насті потискає. Не можу зрозуміти, для чого цей концерт, але вже за мить все стає зрозуміло. 

– Любий, глянь, кого я зустріла! Аліна зі своїм коханим чоловіком! – радісно випалює Настя, і Давид з'являється поруч з нами. Він обіймає свою наречену за талію, а на нас з Марком дивиться так, наче ми його люті вороги. 

– Марку, ми з Настею дружили в університеті, – намагаюся дещо роз'яснити самостійно. – А це Давид, він її наречений і мій… бос. 

– Справді? – Марк не приховує свого здивування і подає Давиду свою руку. – Тоді нам варто ближче познайомитися. Я Марк Колосовський. 

– Давид Комаров, – сухо відповідає мій колишній і руку таки потискає. Вся ця ситуація здається мені абсурдною. Ми не мали зустрітися, і тим паче я не планувала знайомити Марка з цими людьми. 

– Марку, поїдемо вже? Я втомилася, – міцніше стискаю його руку і відчуваю, як шкірою бігають мурашки від прямого погляду Давида.

– Звісно, сонце! Було приємно познайомитися, але ми вже поїдемо, – Марк усміхається новим знайомим, а у мене клубок у горлі. 

Сідаємо в салон його автомобіля, і я до останнього веду боротьбу з собою, щоб не подивитися у вікно. Таки не дивлюсь, але краще від цього не стає. 

– Куди поїдемо, сонце? До тебе чи до мене? – питання Марка виводить мене з одного ступору і вводить в інший. Я ж то розумію, чого він чекає від цього вечора, але чи зможу відпустити все і розслабитись? Не знаю. 

– До мене, – шепочу і розглядаю свої руки, які все ще тремтять. 

Я не хотіла, щоб Давид повертався у моє життя. Я почала вірити, що ми більше ніколи не побачимося. Сьогодні він спробував мене поцілувати, і в ту мить мені здалося, що йому так само дико болить. Не розумію тільки чому… Чому він вбив собі в голову, що я йому зрадила? Про якісь фотографії говорив. Але які можуть бути фотографії, якщо я ніколи не спала з Олегом?

– Сонце, ти мене чуєш? – здається, Марк вже не вперше намагається до мене достукатися. 

– Звісно, – натягую усмішку і розумію, що ми вже біля мого будинку. 

– Ти сьогодні розсіяна, – він простягає до мене руку і торкається долонею моєї щоки. Приємний дотик, але всередині повний штиль. – Я казав, що можу заїхати в магазин і купити вина. 

– Не треба. У мене вдома є, – відповідаю. 

Ми разом залишаємо салон і йдемо до під'їзду. Поки відчиняю двері, Марк мовчки спостерігає за мною. У квартирі дуже тихо і незвично. Відчуваю гостру потребу обійняти донечку, але, на жаль, з цим доведеться почекати до завтра. 

– Де вино? – питає Марк, коли проходимо на кухню. 

Дістаю пляшку з холодильника, і він відкорковує його. Розливає по келихах і один передає мені. 

– За що вип'ємо? – питаю, розглядаючи червоний напій у келиху.

– За нас, сонце, – усміхається Марк і робить кілька ковтків. 

Я також п'ю, тому що дуже хочу заспокоїтись. Мій келих швидко порожніє, і приємне тепло розтікається судинами. Хочу, щоб Марк налив ще, але у нього інша думка з цього приводу. Він забирає у мене келих і починає цілувати в шию, піднімаючись до губ.

Марк легко підхоплює мене на руки та саджає на стіл. Сам розміщується у мене поміж ніг, при цьому сукня задирається дуже сильно. Ми цілуємось, як навіжені. Відчуваю, як одна його рука обвиває мою талію, а інша проникає під сукню.