Розділ 6

– Я дуже рада бачити тебе, Аліно! – широко усміхається Даша, коли ми проходимо у мій кабінет. Вона сідає на диван і так мило гладить свій животик. Одразу пригадую, що робила так само майже всю вагітність. 

– Я тебе також, – щиро відповідаю. – Тобі Давид сказав, що я тут працюю?

– Він, – киває дівчина. – Давид не хотів, щоб я приходила, але я не змогла залишатися осторонь. Стільки часу минуло, а ти така ж, як тоді. 

Не така ж, але Даша про це не дізнається.

– Тобі пасує вагітність, – швидко переводжу тему.  – Кого чекаєш? 

– Дівчинку, – Даша знову усміхається. – Вже дочекатися не можу, коли візьму її на руки. А як ти живеш, Аліно? У тебе хтось є?

Сідаю на своє робоче місце й уявлення не маю, що їй говорити. Даша залишилася такою ж хорошою та приязною, але тепер нас нічого не поєднує. Я більше не дівчина її брата… 

– Нормально живу, як усі, – стримано відповідаю. – У мене є молодий чоловік. 

– Я рада за тебе, – говорить Даша. – А як справи з Давидом? Сильно тебе дістає? 

– Це не страшно. Я витримаю, – усміхаюся. – До того ж це всього на два тижні. Я написала заяву на звільнення. Сумніваюся, що ми з Давидом зможемо працювати разом після всього, що було. 

– Він вважає, що ти зрадила йому з Олегом, – прискіпливо мене розглядає, наче хоче побачити, брехатиму я чи ні. 

– Я ніколи йому не зраджувала. Не знаю, що сталося. Все наче добре було, а потім він полетів з Настею в Америку, – згадую все це – і клубок стає у горлі. – А тепер Настя його наречена.

– Ну, наречена – це голосно сказано, – фиркає Даша. – Настя спить і бачить, що Давид веде її під вінець, а братик не поспішає цього робити. Він не кохає її, Аліно. 

– Це їхня справа, – відповідаю. Саме в цей час двері у кабінет відчиняються, і на порозі з'являється невдоволений Давид.

– Дашо, пішли на обід, – говорить і в мій бік навіть не дивиться. 

– Пішли! Я така голодна! – дівчина широко усміхається і підводиться на ноги. – Аліно, може, ти з нами підеш? 

Відчуваю на собі прямий погляд Давида – і сироти вкривають шкіру. Сама не наважуюся глянути на нього і дивлюсь тільки на його сестру.

– Я була на обіді. До того ж роботи багато, – відповідаю. 

Даша наближається до мене і міцно обіймає. Хай там як, я рада, що побачила її. Ця дівчина єдина, хто, не зважаючи ні на що, вірить мені. 

Коли вони залишають мій кабінет, я знову повертаюся до роботи. Хочеться додому, до Єви. Останнім часом я багато працювала, щоб ми нічого не потребували, тому, можливо, скоро зможу більше часу проводити з донькою. 

Коли робочий день закінчується, мало не біжу до виходу. Не хочу знову зустріти Давида. Досить того, що ми й так бачимося на роботі. Треба поїхати додому, щоб переодягнутися в щось інше та зробити макіяж. Марк має забрати мене о восьмій, і часу не так багато. 

Викликаю таксі й, поки його немає, набираю маму. Треба дізнатися, як там Єва і чи все добре з нею. 

 – Євочка поїла і грається, – говорить мама. – Не хвилюйся ти так, ми впораємося. Йди на побачення. Марк – чудовий чоловік. 

– Ти постійно говориш мені це, – хмикаю. 

– Тому що так і є. Досить вже побиватися за цим Комаровим. Було – і минуло. А жити треба далі! – дає настанови мама.

– Ні за ким я не побиваюся, – бурчу. – Давид давно у минулому. 

Саме в цей час Комаров залишає офіс і прямує до свого автомобіля. Такий гарний і впевнений у собі. Ну кого я обманути хочу? Себе чи маму? Зовсім він не у минулому. Я досі його кохаю. Розумію, що даремно, адже у нього є Настя і все, що було в минулому, важко пробачити. Розумію, але… Важко наказати серцю не кохати його.

Прощаюся з мамою і сідаю в таксі, яке якраз під'їхало. Вдома готую собі каву і, випивши її, починаю збиратися. Хочеться бути гарною сьогодні якось по-особливому. Одягаю сукню блакитного кольору з поясом на талії та розширеним низом. Волосся накручую легкими локонами та роблю легкий макіяж. 

Задоволена, розглядаю себе у дзеркалі та роблю висновок, що нічим я не гірша від Насті. Так, моя сукня не куплена в брендовому магазині, а макіяж не зроблений у салоні краси. Але я все одно гарна, по-своєму. 

Коли Марк пише, що чекає на мене внизу, беру сумку і залишаю квартиру. Він уже стоїть біля свого автомобіля і, коли наближаюся, пригортає мене до себе, а тоді цілує. 

Мені добре з ним, а головне – є впевненість у завтрашньому дні. Марк чудово ставиться до Єви й може стати їй хорошим батьком. Все так ідеально, що страшно стає. Я шукаю щось хороше у наших стосунках, але постійно повертаюся думками до Давида…

– Ти дуже гарна сьогодні, – очі Марка світяться від захвату, а мені ніяково. 

– Дякую. Поїдемо вже? – відступаю, і чоловік відчиняє для мене двері автомобіля. 

– Єва залишилася з бабусею? – питає Марк, коли автівка рушає. 

– Так, мама відпустила мене на всю ніч.

– Справді? – Марк якось надто задоволено мене розглядає, а я пізно розумію, що сказала зайве. Не впевнена, що продовження вечора буде, хоча я готую себе до нього. А Марк вже набудував собі планів, і це помітно.