Розділ 5

Аліна

– Ти сьогодні мовчазна. Проблеми на роботі? – питає Марк, коли автомобіль зупиняється на перехресті. Я ж пригортаю до себе квіти й навіть не знаю, з чого варто розпочинати. Марк знає мою історію. Без подробиць, але я таки розповіла йому про батька Єви. 

– У мене нове керівництво, – відповідаю. – І я написала заяву на звільнення.

– Чому? – дивується. – Все настільки погано? 

– Новий гендиректор – тато Єви, – кажу. 

– Нічого собі, – хмуриться Марк. – Ти сказала йому про доньку?

– Звісно, ні. Я не збираюся цього робити, – відповідаю. – Саме тому і написала заяву на звільнення. Нам не варто перетинатися. Надто боляче було забувати ці стосунки. 

Марк кладе свою руку мені на коліно на знак підтримки та легенько стискає. Добре, що він мене розуміє і підтримує. Можливо, таки варто зробити крок назустріч… Я так довго боялася цього, а тепер вже й не знаю. Єві потрібен батько, і це однозначно не Давид. У нього своє життя, у якому немає місця для Єви. 

Коли зупиняємося біля будинку моєї мами, бачу її з Євою на майданчику. Марк дістає з заднього сидіння пакет, а я виходжу на вулицю з букетом. Коли наближаємося до них, мама нас помічає і широко усміхається. Марк їй подобається – і це факт.

– Доброго дня, Марто Володимирівно, – Марк цілує руку моєї мами. 

– Доброго, Марку! Як добре, що ти приїхав! – радісно випалює. – Євочко, ти поглянь, хто до тебе приїхав!

Марк підхоплює Єву на руки, і вона усміхається йому, демонструючи свої маленькі білі зубки. Він підкидає її кілька разів, і донечка голосно сміється. Не знаю, чому вона так прикипіла до Марка. Можливо, думає, що він її тато… А може, відчуває, що він хороша людина. 

Попрощавшись з мамою, йдемо до мене, і, поки Марк розгортає для Єви нову ляльку, я готую нам каву. Донечка у захваті, а я не можу намилуватися цими двома. Поки вони граються на килимку у вітальні, я п'ю каву і слідкую за ними. 

– Дякую, що приїхав, – кажу, коли Марк наближається до мене і бере в руки чашку. Єва зайнята новою іграшкою, тому чоловік може перемкнутися на мене. Марк робить ковток, ставить чашку на стіл та обіймає мене за талію. 

– Аліно, повечеряймо разом. Я скучив за тобою, – він цілує мене біля губ, обережно, наче боїться, що можу відштовхнути. Коли не роблю цього, опускає свої губи на мої. Ми цілуємось повільно без особливої пристрасті. Поруч Єва, тому не варто переходити межу. 

– Добре, тільки не сьогодні. День був важким, – кажу, коли Марк відступає. 

– Я розумію. Завтра тебе заберу, – усміхається і знову цілує в носик. 

Ще деякий час Марк грається з Євою, а коли донька починає клювати носиком, він нас залишає. Вклавши Єву спати, приймаю душ і також лягаю під ковдру. Всередині якась порожнеча зараз, наче немає жодних відчуттів. Я не радію і не плачу. Якось байдуже на все. Мабуть, просто втомилася. Колись почуття вирували та лилися через край, а зараз я наче робот. Не можу цього змінити, як би не старалася. Мабуть, варто таки звільнитися, щоб не бачити Давида. Іншу роботу я ще знайду, а от нервові клітини відновити не вийде. 

Наступного ранку знову веду Єву до бабусі. Я ще ніколи так сильно не хотіла йти на роботу, але вибору немає, тому доводиться опановувати себе. 

– Мамо, нехай Єва сьогодні з тобою залишиться. Марк запросив мене на вечерю, – кажу, поправляючи макіяж перед дзеркалом. 

– Звісно, Аліно! Марк – чудовий чоловік! – одразу ж розцвітає мама. – Можеш не хвилюватися і веселитися всю ніч.

Хочеться хмикнути на такі слова мами, але я мовчу. Цілую спочатку доньку, а тоді її та залишаю квартиру. Навряд чи зможу веселитися всю ніч. Марк однозначно хоче розвитку наших стосунків, а я не готова піти далі поцілунків. Наче блок якийсь стоїть у голові, який не дає мені піти далі. 

Приїхавши на роботу, одразу йду у свій кабінет. Дуже сподіваюся, що не побачу сьогодні Давида, але сюрприз чекає на мене вже через двадцять хвилин. Двері у кабінет відчиняються, і на порозі з'являється Настя. 

Практично не дивуюсь, коли бачу її. Свою колишню подругу я добре знаю. Вона не втратить шансу позловтішатися. 

– Привіт, Аліно! Вирішила зустрітися з тобою, – Настя сідає у крісло і закидає ногу на ногу. – Як поживаєш?

– Прекрасно, – стримано відповідаю і помічаю на її безіменному пальці обручку. Отже, Давид зробив їй пропозицію…

Розумію, що це ніяк не має мене зачіпати, але ж зачіпає. Це ж я мріяла колись стати його дружиною і народити йому доньку або ж сина. Частина моєї мрії здійснилася, а частина… розвіялася, як дим.

– Маю зізнатися, що не очікувала побачити тебе тут, – продовжує Настя.

– А чого ти очікувала? Що я зараз працюю прибиральницею у якійсь забігайлівці й заледве зводжу кінці з кінцями? – питаю прямо.

– Можливо, – усміхається Настя. – Такі, як ти, на більше просто не заслуговують. Хотіла всидіти на двох стільцях одночасно, а в результаті залишилася ні з чим. 

– Добре, що ти у нас така правильна, подруго!  – усміхаюся і подаюсь вперед. – Одразу ж кинулася втішати Давида, щоб бідний не збожеволів від моєї зради.