Розділ 4

Давид

– І як це розуміти? Чому Аліна працює у твоїй компанії? – кричить Настя, розмахуючи руками. Хочу якось стулити їй пельку, але якщо заклею її скотчем, зроблю тільки гірше. Ненавиджу, коли вона виносить мені мозок. Зараз мій погляд прикутий до чорної BMW, у яку сіла Аліна. Якийсь мудак навіть квіти їй подарував. Ідіот рогатий. Знайшла собі чергову жертву, щоб витрясти трохи грошей. – Давиде, ти мене взагалі слухаєш?! 

– Звісно! – беха їде геть, і я повертаю свою увагу до Насті. – Якщо тебе це заспокоїть, то я і сам не знав, що вона тут працює. 

– І що тепер? Вона постійно буде біля тебе? – випалює дівчина.

– Не постійно. Всього два тижні, – відповідаю. – Аліна написала заяву на звільнення.

– Навіть так? – дивується Настя, але її злість миттєво спадає. – Це добре. Не хочу, щоб вона терлась поруч з тобою. 

Рука дівчини з дорогою обручкою на пальчику лягає на мої груди, і Настя радісно мені усміхається. Наче і не було сраної істерики пів хвилини тому. 

– Думаєш, я можу бути з тією, яка зрадила мені? – питаю роздратовано. Сам не розумію, чому ця Лісовська там мене злить. 

– Звісно ж, ні. Ти у мене чоловік розумний, – Настя тягнеться до мене і цілує в шию, а тоді легенько кусає. Маю визнати, що заводити мене у неї виходить чудово, але не сьогодні. Мабуть, усе через кляту Аліну, яка не хоче забратися з моєї голови. – Поїдемо до мене?

– Спочатку до мами. У неї день народження сьогодні, – відповідаю і першим прямую до свого Mercedes. 

– Точно! Як я могла забути! – вигукує. – Я за тобою поїду. Не жени сильно.

– Угум, – бурчу, тому що якраз зібрався розігнати свого залізного коня до максимуму і провітрити мізки. Здається, з цим доведеться зачекати. 

Першим залишаю стоянку, а червона Audi за мною. Міцно обхоплюю руками кермо і ніяк не можу заспокоїти розбурхані нерви. Коли я купував цю компанію, яка була на межі краху, і подумати не міг, який сюрприз чекатиме на мене всередині. Коли побачив Аліну, мало свідомість не втратив. Справді, це був наче удар під дих, сильний такий. 

Вона практично не змінилася. Все така ж мініатюрна білявка, яку я любив стискати в обіймах. Її світле волосся схоже на перший сніг. І пахне так само… Єдине, що змінилося – це її погляд. Вона наче виросла за ці два роки й сильно подорослішала. 

Коли я вперше побачив її на дні народженні у спільної знайомої, закохався, як хлопчисько. Я тоді одразу дав собі слово: вона буде моєю. Зовсім дівчинка, трохи налякана і збентежена. Довелося докласти багато зусиль, щоб вона мені довірилася. Я став її першим хлопцем у всіх сенсах цього слова. Ми навіть жили разом і планували одружитися. А потім Олег приніс ті фото і сказав, що вона кілька місяців грає на два фронти. 

Моя маленька Алінка… виявилася ще тим корисливим стервом. Спочатку я не вірив навіть тим фото, де вона лежала в одній білизні поруч з Олегом. Хотів побачити її та почути пояснення. Але мене добила Настя, яка розповіла, що Аліна дійсно ніколи мене не кохала. Вони ж то подруги й знають все одна про одну.

Мені було так боляче, що вити хотілося. Я навіть вбити її хотів, сподіваючись, що стане краще. А тоді зрозумів, що не треба мені її бачити. І просто втік на інший кінець світу разом з Настею.

Ця дівчина як могла рятувала мене від депресії, і в результаті ми разом вже два роки. Я навіть пропозицію їй зробив. Тільки не тому, що кохаю. Вона подобається моїй мамі, а мені якось байдуже, хто під боком. Все одно я більше нікого не покохаю після тієї, що розбила мені серце… 

Сьогодні я у якомусь дивному пориві хотів дізнатися, як вона живе. Чи заміжня… Але саме її документи кудись зникли, і це неабияк мене збісило. Ця компанія взагалі схожа на якесь суцільне непорозуміння. Чим більше заглиблююсь у її проблеми, тим більше переконуюсь, що дарма розпочав усе це. 

На подвір'ї сімейного маєтку вже стоять кілька автомобілів. Батьки Насті однозначно тут, отже, мене чекає виїдання мозку на тему, коли ж все-таки весілля. Добре, що сестра також тут. Інколи мені здається, що вона єдина адекватна особа у цій божевільні. 

– Котику, я ж просила не гнати! – бурчить Настя, залишаючи салон своєї Audi. 

– Пробач, хотів голову провітрити, – кажу без особливого каяття. Настя одразу бере мене за руку, і ми разом заходимо у дім. Чутно голоси та сміх, а от у мене на душі хтось шкребеться гострими кігтями. 

– Ну нарешті ви приїхали! – мама встає з-за столу і цілує в обидві щоки Настю. Коли ж черга доходить до мене, міцно обіймає. 

– Добрий вечір всім, – кажу стримано і наближаюсь до Даші. Сестра усміхається і підводиться на ноги. У неї величезний живіт, і зовсім скоро я стану дядьком. 

– Ти, як завжди, чимось не задоволений, – шепоче мені на вухо, коли обіймає. 

– Тобі здалося, – хмикаю і тисну руку її чоловікові, Максу. 

– Котику, сідай поруч зі мною! – кричить Настя і розміщується поруч з моєю мамою. Ненавиджу, коли вона так мене називає, особливо на людях. Який я їй котик, блін?! 

Спочатку всі розмовляють на якісь нейтральні теми, і я взагалі не беру участі в обговоренні. З'являється бажання поїхати у клуб, випити віскі та розслабитися. Якомога далі від усіх і, головне, від Насті, яка, здається, збирається до мене з ночівлею.