Аліса і Даня

Пройшло декілька тижнів після того як всі дізналися про почуття Міли і Олексія.

Сергій не хотів нікого бачити, Льоші було не зручно перед нами, тож він практично перестав зі всіма спілкуватися, а Міла втекла. Тож залишилися ми вчотирьох – я, Даня, Марійка і Рома. От так уже дещо меншою компанією ми і ходили гуляти.

А одного вечора вийшло, що ми і зовсім з Даньою зустрілися лише вдвох. (Марійка затрималася на роботі, а Рома трохи прихворів).

Спочатку ми гуляли по парку, де панувала на скільки чарівна атмосфера, що подих перехоплювало: так багато вогнів, гірлянд, затишні кав'ярні, вагончики з солодкою ватою та іншими смаколиками. А потім зайшли в невеличкий ресторанчик вити кави, проте, не очікувано для мене, хлопець раптом вирішив замовити вина.

- А чому б ні… - сказав він. – Раз на указ хіба не можемо собі дозволити?

- Та можемо… Але…

- Не треба «але». Просто дамо собі можливість розслабитися. – посміхаючись, підморгнув Даня.

- Ну гаразд.

Вечір продовжувався у тій же душевній, і можливо, навіть дещо романтичній атмосфері, а алкоголь, зробив його ще більш комфортнішим, а згодом, схоже ще і трохи розв’язав нам язики.

- А знаєш… Я зовсім не засуджую Мілу і Олексія. Хіба ж ми можемо контролювати свої почуття? Ми можемо їх стримувати, і не казати про них, але хіба ж від того комусь легше? – говорив Даня.

- Та я теж їх не засуджую. Але ситуація вийшла не приємною… Міла втекла. Олексій і Сергій в депресії…

- Дуже не приємною… 

- Можливо дарма Міла втекла… Хіба ж від цього стало комусь легше? Проблема як була так і залишилася.

- Думаю, вона розгубилася. Не знала, що робити зі своїми почуттями. – Даня на декілька секунд задумався. – Я її розумію… Я був у такій же ситуації, тоді коли закохався у тебе в університеті. Розумів, що щось відбувається зі мною, а що робити з цим не знав.

- Що ти зараз сказав? – я почувши останню фразу заклякла на місці.

- Нічого. Забуть. – хлопець нервово перевів погляд у вікно.

- Ти був у мене закоханий? – з тією ж інтонацією запитала я.

- Чорт… Це все через алкоголь… - він опустив голову і промовив, - З другого курсу.

- З другого курсу?!

- Так… Одного разу побачивши тебе в аудиторії мене в середині ніби щось обпекло. І від тоді все ходив, дивився на тебе, намагаючись робити це так, щоб ти не помітила. Розумів, що закохався, а що робити з цим коханням і чи вартує з ним щось робити – не знав. Тому вирішив уникати його, думаючи, що це згодом пройде. Але…

- Але?

- Не вийшло втекти від своїх почуттів. Кожен раз як бачив тебе, то серце ніби зупинялося. Але це все дрібниці, бо коли у тебе з’явився хлопець…

- Боже! Скільки років… І ти мовчав?

- Давай закриємо тему…

Від цього випадкового откровення вечір став явно напруженим.

Ми сиділи постійно бігаючи очима і не могли знайти тему для розмови. Врешті я промовила:

- Ем… Пізно вже… Треба йти.

- Я проведу тебе. – нервово підскочив з свого місця хлопець.

- Та не варто. Ти ж знаєш, мені тут не далеко.

- Знаю, але як ти сама сказала – вже пізно. Я буду хвилюватися.

- Ну гаразд…

Від того ресторанчику до мого дому було хвилин двадцять пішки, та в той момент здавалося, що це була довга дорога, не менше години мінімум.

Ми мовчки йшли, по черзі намагаючись зав’язати розмову, але нічого не виходило. Тож у результаті вирішили, що краще ще декілька хвилин шляху краще провести у тиші.

І ось як раз за ці декілька хвилин у моїй голові відбулося ніби просвітлення.

«Це ж треба… Весь той час Даня був закоханий у мене.

Виходить мої почуття були взаємні…

Які ж ми обоє дурні! Скільки часу втрачено дарма…»

Коли ця думка промайнула в моїй голові, то та незручність десь вмить зникла, а натомість прийшла сміливість.

- Дивний вечір вийшов…  - промовив хлопець, коли ми підійшли до під’їзду. - Дарма я таки запропонував випити вина. От що з того вийшло. Ти, вибач, що я…

Я не дала йому договорити – поцілувала його.

- Аліса… Я… Ти…

- Ми з тобою такі дурні! Весь цей час були закохані, і замість того, щоб бути разом для чогось відштовхували один одного. Досить цього.

- Тобто ти…

- Так! Чорт візьми, я кохаю тебе! І… - тепер вже він мені не дав договорити, поцілувавши.

- І я кохаю тебе… - Даня майже прошепотів мені на вухо.

Отже, от що я скажу - Не приховуйте свої почуття!