Марк і ...

Пройшло декілька тижнів, від тоді як Олексій з Мілою заручилися.

Я продовжував тримати себе в руках, робити вигляд, що мені плювати на це, але насправді здавалося, що серце перестало битися.

Весь день ходив посміхався, і мило спілкувався з Мілою, а ввечері приходив додому, наливав собі склянку віскі з льодом, і мовчки сидів у вітальні, не вмикаючи світла.

Було боляче заходити у пусту квартиру, де вже не пахло нею, де в коридорі не стояли її елегантні босоніжки на підборах, у кухні більше не стояв мольберт і фарби, не було запаху приготовленої нею їжі, а зранку, прокидаючись не бачити її поряд.

Щоб не занурюватися глибоко в спогади я інколи спеціально допізна засиджувався в офісі, а потім приїжджав пив віскі і відразу лягав спати.

Добре, що хоч Льоша не повернувся у компанію, інакше, оця картина постійно перед моїми очима  - кожен день вони разом, я б точно не витримав. Тут би вже склянкою віскі не обійшлося б. Мінімум пів пляшки на один вечір.

Отак і проходили оці, здається три тижні. А може їх було і не три, а більше. Чи може менше. Не знаю. Тоді поняття часу для мене взагалі не існувало. Поки одного разу…

***

Я вийшов з компанії, і замість того щоб іти до машини зупинився, задумливо дивлячись на небо, яке було всіяне зірками.

«Ех… Міла так любить зірки.

Раніше вийдемо разом з офісу, і вона відразу піднімає голову догори, захоплено вдивляючись на зорі і місяць. А тепер я оце стою тут сам, і думаю про неї.

Така вона сьогодні гарна була в тому червоному костюмі. Така… Така…

Чорт! Коли це мине?!»

- Добрий вечір. – перебив мої думки чийсь голос.

- Добрий вечір.

- Знову сьогодні на роботі затрималися?

- Та проектів багато.

- Зрозуміло… - вона глянула на мене, а тоді декілька секунд подумавши, запитала. – У вас все добре? Ви так пильно та сумно дивитеся на небо.

- Та задумався щось… Небо таке гарне сьогодні. Зірок так багато.

- Воно кожен день різне і по своєму гарне.

- Хм… - я спантеличено глянув на свою співрозмовницю.

- Щось не так?

- Просто… Просто одна людина завжди так говорила.

- Я думаю, що знаю про кого ви зараз кажете.

Я нічого не відповів, а лише сумно опустив голову.

- Ну… Піду я… Гарного вам вечора. – промовила дівчина, перервавши паузу.

- Чекай. Давай я тебе підвезу.

- Дякую, але не варто. Я прогуляюся. Та і в кав’ярню ще хочу зайти.

- Ем… У кав’ярню?...А ти не будеш проти якщо я складу тобі компанію і кавою пригощу. Пробач, якщо нав’язуюся, але просто так не хочу їхати додому, в пусту квартиру.

- Ну гаразд… Не гоже начальнику відмовляти. – засміялася вона.

Ми сиділи за одним із столиків затишного кафе не далеко від офісу.

Було так дивно…

Ніколи раніше з нею я так близько не спілкувався. Зазвичай все обмежувалося фразами вітання, прощання ну і по роботі різні справи ясне діло.

І чому я раніше її ніколи не помічав?

Хоча, я ж знаю відповідь – Міла.

Давно я вже так легко ні з ким не почувався.

Ми провели прекрасний вечір за душевними розмовами, і чи то тому що я трохи виговорився, чи то від того, що я трохи розвіявся, та після того я став себе набагато краще почувати, повеселішав трохи. Але це ще дурниці, бо найголовніше, що змінили ті посиденьки, це те, що я почав дивитися на цю дівчину зовсім по іншому.

Вона теж здається дещо змінила своє ставлення до мене.

Кожен раз як я проходив повз, вона мило, трохи сором’язливо посміхалася. А я непомітно самому собі, їй у відповідь.

Погляди, посмішки, погляди, посмішки, і от я одного дня зловив себе на думці, що все менше і менше переймаюся через історію з Мілою, і все більше думаю про неї.

Тоді я вирішив знову запросити її випити кави після роботи.

Ця зустріч вийшла ще кращою ніж минулий раз.

Потім була ще одна зустріч. А потім ще одна, але цього разу я вже запросив її в ресторан, на побачення. От так все і почалося.

Досі, інколи про це думаючи, то самому не віриться і видається такою дивною ця історія…

Скільки часу знати людину, кожен день бачитися з нею, але не помічати. А потім раптом, одна якась випадкова зустріч перед офісом і все так різко міняється.

Тож…

Точно вже зрозуміло, що вона працює в офісі. Думаю, це не мала підказка для вас, але ж в компанії працює скільки жінок…

Знаю вам кортить дізнатися хто ж це.

Та це буде потім.