Керелайн

Знаєте, таки правду кажуть, що життя непередбачуване.

В один день, в один момент якась подія, рішення, вчинок може повністю перевернути все твоє життя. І… І поставити все на свої місця, зробити тебе щасливим або ж навпаки заплутати та зруйнувати все. Але ж знову ж таки це для того щоб потім рано чи пізно все поставити на свої місця.

Важкий видався цей рік. Скільки всього сталося і доброго, і не доброго.

Я зустрічалася вже декілька років з одним хлопцем, з яким познайомилася у кав’ярні.

Його звати Тоні. Він архітектор в одній із престижних компаній нашого міста. З виду ніби звичайний, хороший, милий, розумний і дуже гарний хлопець. Коли ми з ним ішли по вулиці, то всі дівчата заздрісно дивилися на нас.

Декілька місяців ми прозустрічалися, а згодом стали жити разом.

Все показувало, що у нас серйозні стосунки і я чекала, коли він врешті решт зробить мені пропозицію. Але пройшов рік. Пройшов другий рік. Третій. Четвертий. П’ятий, чорт забирай. А подальшого розвитку ніякого не було.

Наші стосунки ставали дедалі все більше і більше схожі на такі, ніби ми вже десять років одружені.

Я постійно намагалася додати якусь іскру, що завгодно зробити аби лиш тільки виправити це, але… Але одного дня Тоні сам все виправив. Точніше повністю все зруйнував. Вщент.

Тоді був такий гарний і вдалий день.

Мене підвищили на роботі.

Я так довго йшла до цього, я так багато працювала, щоб досягти цього. І нарешті це сталося.

Із фантастично хорошим настроєм я поверталася додому. По дорозі ще купила шампанського, фруктів, тортика, щоб відсвяткувати з коханим.

Та тільки я вийшла з магазину, як на телефон прийшло якесь повідомлення.

- Від невідомого… Ну, гаразд, подивимося.

Я підійшла до лавки, поставила пакети з продуктами і відкрила соціальну мережу.

«Я знаю, що тобі буде нестерпно боляче від того, але ти маєш знати правду.

Він не заслуговує тебе!

Ти варта кращого, того, хто справді буде тебе щиро кохати!

Мені відомо, що Тоні сказав тобі, про те, що їде, ніби то у відрядження. Та як бачиш це все нагла брехня!

Цей мудак не має права навіть дивитися на тебе!

Сподіваюся, що він поплатися за це!»

І до тексту була прикріплена фотографія, як Тоні по серед вулиці, де повз проходить багато людей, у всіх на виду, чорт забирай, цілується з якоюсь не зрозумілою модельної зовнішності шльондрою. (По іншому я її точно не могла назвати.)

- Що?... – із рук випав телефон, а очі набралися сльозами. – Як же ж так? - я плачучи присіла і підібрала свій мобільний. - А я ще дурепа намагалася врятувати наші стосунки… - я з біллю посміхнулася і витерши сльози, взяла пакети і рушила до машини. – Хто б це не написав, але він правий. Я варта кращого. У всіх сенсах.

Я приїхала додому із дуже змішаними емоціями і настроєм.

З одного боку відчувався страшний біль, розчарування, злість, розпач, але з іншого якесь полегшення, внутрішня сила і впевненість.

Звичайно ж, про святкування тепер і мови не могло йти - для святкування нас обох, а от я таки  почала святкувати. Святкувати свою свободу, незалежність і тепер вже справжню любов і повагу до себе.

Я розклала всі продукти у холодильнику, зібрала свої речі, а тоді включила музику, нарізала собі торта, фруктів відкрила ігристе і поставила собі за мету випити самій всю пляшку.

Коли я була вже на половині, почулося як відкрилися двері і в квартиру зайшов Тоні.

Ой… Не правильно сказала.

У квартиру зайшов козел, мудак, скотина, паразит, і ще дуууже довго цей список можна ще продовжувати, та він не заслуговує, щоб на нього витрачати скільки мого дорогоцінного часу і моїх ресурсів.

- Золотко, я в дома! – гукнув він, і кинув ключі на комод, від чого пролунав голосний брязкіт.

- Угу… Я за тебе рада… - сердито сказала я собі під ніс.

- При…віт… - хлопець зайшов на кухню і шоковано завмер, помітивши мене в не дуже тверезому стані, і поряд пляшку і келих. – Ем… А що відбувається? Що це ти так… яскраво святкуєш, ще й на одинці?

- Ну… - я залпом випила весь вміст бокала – Спочатку, я планувала, що ми з тобою відсвяткуємо моє підвищення на роботі…

- То тебе нарешті підвищили? – перебивши мене, радісно запитав Тоні. – Я такий радий за тебе. Кицю, то ж ми це мали б і справді разом відсвяткувати! – він підійшов і хотів мене поцілувати, але я відвернулася. – Ти чого? – з нерозумінням дивлячись на мене промовив він.

- Та ти спочатку дослухай…

- Ну… добре…

- Я планувала, що ми відсвяткуємо моє підвищення, але все дуже швидко помінялося після одного надзвичайно цікавого повідомлення від аноніма. Після того у мене особисто з’явилася набагато цікавіша і важливіша подія, яку насправді треба по справжньому відсвяткувати.