Сергій

Напевно варто почати від самого початку. Від того моменту, коли одного ранку все моє життя перевернулося з ніг на голову.

Ох…

Той день я дуже добре пам’ятаю… Але краще б якось вибити те все з своєї голови.

Я прокинувся і хотів обійняти Мілу, поцілувати як це робив кожного разу, але ліжко було пустим.

Я думав вона на кухні або на балконі, та і там її не було. Натомість на столі лежала листівка:

«Сергію…

Ти дуже дорога мені людина, і я так сильно тебе люблю, тож не маю права тебе обманювати.

Я так хотіла і так сподівалася зробити тебе щасливим, але я не можу, бо на жаль не маю більше  до тебе почуттів.

Мені так шкода, що тобі вкотре розбивають серце. Я не хочу цього робити! Та краще мені піти, щоб дати дорогу тій, з якою колись ти побудуєш щасливе життя.

Я не маю права навіть і близько знаходитися біля такого хорошого хлопця як ти. Я не заслуговую тебе!

Будь ласка, пробач мені!

Я хочу, щоб ти був щасливим, і я дуже сподіваюся, що воно так і буде!

Всім серцем сподіваюся!»

- Що? Це жарт якийсь? – я кинувся до вітальні і відкрив шафу – там було пусто. – Чорт! – я зі всієї дурі, як ніколи гатив руками по дверцятах шафи. – Олексій виявляється був правий… Всі чоловічі страждання, тільки через жінок. Саме час почати жити за філософією брата.

У той момент мені хотілося перекинути все до гори ногами від болю у середині.

Я любив її.

Чесно, я навіть думав за місяць, два, зробити їй пропозицію. Я хотів, щоб вона була моєю завжди. Її посмішка, очі, її щирість, доброта, краса – я хотів, щоб це завжди було зі мною. А тут вона зникає і залишає листа з словами, що більше нічого до мене не відчуває…

Перші декілька хвилин від того роздратування, емоцій і болю, мені і справді здавалося, що я більше ніколи нікого не зможу полюбити, що стану як Олексій ходити по клубах і барах, спати з всіма підряд. Але як тільки стан афекту пройшов і настала стадія прийняття ситуації, то я просто впав по серед кімнати і заплакав…

Так, я розумію, що я чоловік, і чоловікам не прийнято плакати, але тоді я про це взагалі не думав.

Та це все був тільки початок…

Коли я трохи заспокоївся, і відчай переріс у беземоційність та зробив з мене овоча, я вирішив поїхати до брата. Треба ж було мені з кимось поговорити.

Поговорив…

Я приїхав до Льоши на таксі, бо був не в тому стані, щоб самому сідати за кермо. Постукав у двері і за хвилину він мені відчинив. 

Я відразу з порогу засмучено і важко видав з себе:

- Льоша, Міла… Міла… Вона…

- Пішла…  - брат договорив за мене.

- А звідки ти… Звідки ти знаєш? – здивовано і з нерозумінням дивився я на нього.

- Ох… - він нервово закусив нижню губу і пройшовся рукою по волоссю. - Я маю тобі щось розказати… Після того ти мене сто відсотків зненавидиш, але, я думаю, ти маєш знати правду.

- Яку правду? Ти про що? – занепокоєно запитав я.

- Давай підемо на кухню. Не в коридорі ж говорити…

Олексій пішов першим, а я роззувся і прослідував за ним.

Чоловік дістав із тумбочки пляшку з віскі, а з іншої два стакани, поставив їх переді мною на столі і налив напій.

- Алкоголь з самого ранку? Я чесно кажучи не дуже хочу пити, тим більше віскі.

- Повір, коли я зараз тобі дещо розкажу, то ти захочеш випити. І не тільки… - Льоша підсунув склянку з напоєм ближче до мене.

- Слухай, досить тягнути! У мене і так нерви здають, то ще ти оце резину тягнеш своїми натяками! Що відбувається кінець кінцем?! – я майже кричав.

- Гаразд… Ем… Не знаю чи я правильно роблю, можливо краще було б мовчати… Міла і я… Ми… Вона пішла через мене. Через нас з нею.

- Що? – ще досі не розуміючи запитав я.

- Ми кохаємо один одного… - опустивши голову сказав брат.

- Ви що? Дурний жарт… - засміявся я, але вираз обличчя Олексія не змінилося. – Ти ж жартуєш? – він продовжував мовчати – Олексію?! Не мовчи, чорт забирай! – я встав і стукнув кулаком по столу.

- Ні… Я не жартую… Я не був впевнений у її почуттях до останнього. Тобто до вчорашнього вечора.

- Що це значить?!

- Вчора ми посварилися, коли вона випадково почула, що я розказував для Олі про почуття до Маленької. Ми сперечалися і в результаті, в пориві гніву і виплило те, що ми закохалися один в одного… - сумно розповідав він.

- Як так… Чорт! А я ж бачив, що щось між вами не так! – я взяв ту склянку і випив весь вміст до останньої каплі. – Як ви могли? Ви двоє… як ви могли?!!! – я крикнув і зі всієї сили кинув склянку об паркет.