Настя.
Я дуже сподіваюся, що в неї після мене склалося чудове життя.
Мені дико соромно і не зручно за свою поведінку по відношенню до неї. Вона зовсім не заслуговувала такого.
Якою ж жаливою людиною я був…
Вона дуже хороша дівчина і людина, та я так і не зміг її полюбити.
Тоді коли одного ранку Міла зникла, життя знову перетворилося на одну суцільну депресію. Не таку як колись з Аньою, бо вона мені не зраджувала, і я знав, що вона мене любить, але… Було дуже важко.
У день я був, все одно що як детектив – намагався розшукати Маленьку різними можливими способами. А ночами сидів у своєму кабінеті, малював й інколи пив, часто, там же і засинаючи.
Настю ж я практично ігнорував.
Вона заходила у майстерню дивилася на мене сумним і розчарованим поглядом, а тоді мовчки розверталася і йшла спати.
Отак і проходили ті декілька місяців, що ми з нею ще змогли протриматися разом.
Та і чесно кажучи, справжніми наші стосунками можна рахувати лише наше знайомство і перших два тижні від нього. А потім, коли я запросив всіх до себе, щоб познайомити з Настею, коли в квартиру зайшла усміхнена і така гарна моя Нестерпна, то зразу виник якийсь блок. Більше я не міг як раніше цілувати і обіймати Настю.
***
Пройшло днів два, як я поїхав за місто у відпочивальний комплекс, щоб трохи відволіктися від думок про Мілу. Та насправді нічого не виходило. Все було ніби навпаки – почуття ще більше загострилися.
Всю ніч я ніяк не міг заснути, а як тільки закривав очі, то у бачив її.
Тож і цього ранку я, як і попередні рази, прокинувся не виспаним, втомленим і як вже останніх тижнів два, сумним.
Щоб привести себе хоч в якийсь більш-менш людський вигляд і освіжитися, після ранкових процедур я направився поплавати в басейні.
Це була сьома ранку, тож я думав, що там нікого не буде, та й сподівався, що на самоті попірнаючи, зможу тихо, всередині в собі, спокійно постраждати та далі продовжувати вмовляти себе, що мені байдуже на неї.
Але мене чекало розчарування. Спочатку розчарування…
Ще тільки підходячи до басейну, я побачив, що хтось вкрав мою ідею, і трохи розбризкуючи воду, плавав.
- А я думав, що це тільки я така рання пташка. – посміхнувшись промовив я.
- Ну… Як бачите ні. – посміхнулася дівчина.
- Сподіваюся, я вам не заважатиму, якщо приєднаюся? Бо моєму організму і особливо голові, прямо таки дуже потрібно освіжитися.
- Важка ніч у барі? – хитро дивлячись на мене промовила вона.
- Якби ж... Просто важка і безсонна ніч.
- Цікаво… - незнайомка підпливла до бортика - То справа… - вона зробила паузу – напевно у якійсь дівчині…
- Ні, ні. – я засміявся. – Точніше… Справа і справді в дівчині, але не в тому сенсі.
- Тепер стало ще цікавіше.
- Вибачте, але я не хочу про це говорити. – дещо засмучено промовив я.
- Я схоже зрозуміла вашу проблему. Але чесно кажучи не віриться, що у такого чоловіка як ви можуть бути якісь трабли з жінками. Ой… Вибачте. – вона закусила нижню губу. - Напевно не варто було цього казати…
- Та… Не беріть у голову. Ваші слова все одно нічого не змінять… - я присів на лежаку і після декількох-секундної паузи, посміхнувшись запитав. - Ем, знаєте... таки дуже цікаво, що ви мали на увазі під фразою «у такого чоловіка як ви…»?
- Ну, такого симпатичного, харизматичного, і щось мені підказує, хоч ми з вами ще й не знайомі, дуже хорошого та розумного. І… - вона дещо зніяковіло посміхнулася – По правді, я вас помітила, ще тоді, коли ви тільки сюди приїхали, як ви зайшли у готель.
- От як… - я засміявся. – Дякую. Ох, і до речі, про не знайомі ви таки праві. Треба це виправити. Я Олексій.
- А я Настя. – посміхнулася вона.
- Приємно познайомитися.
- Навзаєм. І можна на ти, якщо бажаєте.
- А чому б ні. Для чого оце «викання»?
- Ну що ж, Олексій, - мило посміхнулася дівчина – звільняю тобі басейн, і простір для твоїх роздумів. Сподіваюся, що скоро побачимося.
- Я теж.
Вона виплила, обгорнулася полотенцем, і зробила декілька кроків, щоб іти, але раптом зупинилася і промовила:
- А як ти дивишся на те, щоб ввечері разом сходити у бар і щось випити?
« Оце так…
І що ж робити?
Настя досить таки симпатична, цікава і мила дівчина, але ж…
А чорт з ним! Чому ні?
Може хоч трохи зможу відволіктися.»
- Я не проти.
- Тоді зустрінемся біля бару о 21.00. І не запізнюйся.
- Як скажете, пані Анастасіє.