Весілля

- Ну що, наречена, ти, готова?  - поправивши мені сукню запитала Марійка.

- Ох, дівчата… Я так хвилююся! – нервово промовила я.

- Це нормальне явище. – сказала Аліса. – Але причин для того хвилювання точно немає. Так що, тримай букет і вперед до вівтаря. Думаю, Льоша тебе вже зачекався.

- І справді. Вже час. Ох… Де букет? – я нервово обдивилася навкруги.

- Спокійно. Не метушися. Ось твій букет. – подала мені квіти Марійка.

- Хух… Добре. Мені здається я зараз нічого навкруги не бачу. Ви мені хоч скажіть, все нормально? На голові нічого ніде не стирчить? А плаття як? Може все таки треба було інше купити?

- Все добре. Нічого не стирчить. Плаття гарне і дуже тобі личить. Та і чесно кажучи, думати про те, що треба було купити інше вже якось пізно. – засміялася Аліса.

- А що там в залі? І місце церемонії як? Там все добре? Ви дивилися?

- Міла, все там гаразд. Арка дуже гарна. Прикраси дуже гарні. Все ідеально підібране. І все готове. – сказала Марійка.

- От і добре… - видихнула я.

- Сподіваюся ти трохи заспокоїлася? – звернулася до мене Марійка.

- Напевно… - я декілька секунд помовчала – Це ж треба… Я сьогодні виходжу заміж. Вже за годину, я вже буду чиєюсь дружиною… - задумливо посміхнулася я. – За цих два роки так все перевернулося, і скільки всього сталося.

- Це ще м’ягко сказано. – усміхаючись промовила Марійка.

- Господи, я думала, що нам з ним ніколи не бути разом, а тепер… Тепер я стою у весільній сукні, з фатою. А там мене чекає він. І от-от я стану його дружиною. Як же ж я люблю цього Нестерпного. – посміхнулася.

- От там зараз йому про це і скажеш. Давайте все таки вже йти. А то вже і гості зібралися, і Олексій, думаю, там на нервах, на тому сонці зачекався. – промовила Аліса.

- Гаразд. Ідемо. – з приємним хвилюванням сказала я.

********

Наречений разом із свідками стояли вже біля арки і чекали, коли вже нарешті з’явиться наречена.

- Ну що, друже, ти готовий? – пошепки запитав Даня у Льоши.

- Так. Давно готовий. Правда хвилююся трохи. Але це вже дрібниці. – посміхаючись відповів чоловік.

- Це ж треба, головний ловелас компанії одружується найпершим. – засміявся Рома.

- Та ну вас.

- Та чого ти, я ж просто пожартував. Ми дуже щасливі за тебе і за Мілу.

- Ага. Хто б міг подумати… Тоді при першому нашому знайомстві з Мілою, вона зайшла за руку з Сергієм, а тепер виходить заміж за тебе. Оце так поворот долі, чорт візьми. – говорив Даня.

- Я й сам не вірю… Ця вся ситуація ніби якийсь фільм або ж як якийсь ненормальний сон. Але чесно кажучи… Так. Було моментами дуже важко і боляче, та завдяки цьому ми любимо і цінуємо один одного, мені здається, ще більше. Ця дівчина взагалі змінила мене і моє життя.

- О, це точно. Тепер то в тебе вже назавжди лише одна й та сама дівчина на кожну ніч. – засміявся Рома.

- І я цьому безмежно радий.

- Не за горами і нас то чекає теж. Як не як вже скільки часу зустрічаємося зі своїми дівчатами. – сказав Даня.

- Сергій перший нас зробить пропозицію.  Думаю, ось-ось вони нам зателефонують з Америки з цією звісткою. Ну або ж він це зробить в Україні.

- Пропозицію хай робить де хоче і коли хоче, але я надіюся, що він розуміє, що весілля вони мусять відсвяткувати тут. В Америку я точно не поїду. Та в мене навіть і візи немає, щоб туди їхати.

- Брат казав, що вони з Керелайн не хочуть великого святкування. Вони просто розпишуться, а потім зроблять невелику вечірку і в Україні, і в Америці.

- Але ця парочка все таки вже теж щось планує. Хм… Схоже скоро погуляємо на ще одному весіллі. Хоч і маленькому. – промовив Рома.

- Ці всі святкування це дрібниці. Аби лиш вони щасливі були. – сказав Олексій.

- Ну тут не поспориш. – сказав Даня.

- І то правда. – тільки встиг промовити Рома, як заграла музика.

Це була та сама пісня Роббі Еванса «I love you».

- Схоже іде моя Маленька. – нервово посміхаючись і вирівнявшись як струна сказав чоловік.

*********

Моє серце випригувало з грудей, і я не відчувала землі під ногами. А коли заграла пісня, під яку я мала виходити, то здавалося і зовсім знепритомнію від хвилювання. Та діватися не було куди, тож набравши повні легені повітря я таки зробила перші кроки, а за мною Аліса і Марійку у червоних атласних сукнях на брительках.

«А Нестерпний таки молодець. Прекрасний костюм». – я посміхнулася Льоші, а він мені у відповідь.

«Боже… Невже це справді відбувається?

Як же ж я люблю його… Як же ж я його люблю!

У мені, в середині зараз такий вир емоцій. Так хочеться наплювати на це все, підійти і відразу поцілувати його.