Міла

Нарешті для моєї душі і серця настав спокій.

Я ніколи не підберу слів, щоб описати наскільки я щаслива з ним і на скільки сильно я люблю цього Нестерпного.

Кожен ранок прокидатися і бачити його поряд, цілувати його, обіймати. Такі, можливо, дрібниці, але не для мене.

Ми живемо разом, в його квартирі.

У тепер вже нашій кімнаті, так як і раніше висить картина озера, а на іншій стіні мій портрет з плямою фарби на обличчі, який постійно заставляє мене червоніти. Здається, що коли хтось його бачить, то думає: «Яка ж вона самозакохана…».

Я так хотіла його зняти, але Олексій сказав: «Ні, ні, ні. Не смій. Не дозволю! Це, до речі, тільки початок. Я всю квартиру завішаю портретами своєї дружини!».

Дружина… Скоро я стану його дружиною… Досі не віриться.

Коли Льоша тоді зробив для мене пропозицію, то я ще довго не могла повірити, що це сталося. Складалося відчуття, що це сон. Та і досі те відчуття не пройшло.

Це ж треба було таке придумати! Ще й і Марка підговорив. Нестерпний, що ж тут ще скажеш…

До речі, я і далі продовжую працювати в його фірмі на посаді головного дизайнера.

Стала вся така ділова. Ще більше костюмів та суконь ділового стилю, що, звичайно ж, дуже подобалося Олексію.

Останні декілька місяців компанія швидко розвивається і набирає популярності. Замовлень на більше як пів року в перед.

Щодо наших з Марком відносин, то ми таки справді залишилися хорошими друзями.

Спочатку була деяка незручність, як же ж без того. Було видно, що він трохи ревнував, хоча і намагався це приховувати. Та згодом все налагодилося. Особливо, коли в нього з’явилася дівчина. Але про це потім.

Сергій.

Я така рада, що він нас вибачив, що зустрів Керелайн, що ми зараз всі в таких гарних відносинах. Шкода бачимося рідко, так як хлопець з дівчиною живуть в Америці. Але на весілля наше вони обіцяли приїхати. Обов’язково.

Наша компанія друзів знову воз’єдналася. Майже воз’єдналася.

Даша перестала з всіма спілкуватися, ще тоді, коли Сергій виїхав у Америку. А всі інші відновили колишні відносини, а тепер ще і до нас приєдналася дівчина Роми – Софія, дівчина Сергія – Керелайн і хлопець Марійки - Максим. Дуже хороші та милі дівчата і хлопець, з якими дуже приємно, весело та легко спілкуватися.

Ну, хіба що, була одна проблемка…

Керелайн розмовляла англійською звичайно ж. Вона вчила українську мову, але ще не все розуміла, тож Сергій часто їй переводив те що ми говорили.

Отже, життя всіх по трохи налагодилося.

А тепер про найцікавіше.

Весілля…

Вже за місяць я вийду заміж за найнестерпнішого, з найхитрішою посмішкою, найкращого, наймилішого, найхаризматичнішого, найгарнішого чоловіка у світі – Олексія Миколайовича, ну або ж пана Олексія. Обожнюю його так називати. Він від того дратується, а я сміюся.

Отже, весілля.

Весільна сукня вже майже готова. Це буде досить просте, елегантне біле плаття, з не дуже пишним фатиновим низом, з невеликим шлейфом, і трішки прикрашеним намистинками й блискітками верхом.

Зачіска і макіяж вже теж підібрані, так само як і букет нареченої: білі та червоні троянди з ще деякими деталями, так само як і місце проведення, костюм Олексія, який я побачу лише на церемонії, та і запрошення звичайно ж розіслані.

Ох, і до речі про кольори забула сказати.

Червоний і золотий.

Думаю, тут пояснень не треба. Хіба ж ми могли підібрати інші?

Свідками ми обрали Алісу з Марійкою і Даню з Ромою.

Одним словом, все майже готове.

Ще місяць і я зміню прізвище та статус.

Ще місяць і наше з Олексієм життя зміниться. А можливо і ні… Багато хто каже, що одруження – це просто штамп в паспорті, який нічого насправді не міняє.

От ми це і перевіримо.