Від тоді пройшло декілька днів.
Так як я і думала, весь офіс гомонів про наше з Марком розтавання, і про різноманітні причини того. У кожного до того ж була своя версія. Та ми з Марком на те не звертали уваги. Ми і далі продовжували досить близько спілкуватися, і стали непоганими друзями. Хоча я на сто відсотків впевнена, що йому те все було, м'ягко кажучи, не приємно.
Я з кожним днем ніби все більше і більше сумувала за Олексієм. Від постійних думок про нього інколи було важко зосередитися. Але на душі було і деяке полегшення, після того як ми з Марком все вияснили.
У компанії з’явилося багато нових проектів, якими я, як головний дизайнер керувала. І, до речі, я таки погодилася не просто тимчасово займати ту посаду, а повністю, офіційно стала начальником відділу. Признатися чесно, мені навіть почало подобатися, хоча ще не давно я була категорично проти.
Від Марка я таки звичайно ж з’їхала, і зараз тимчасово жила у Марини.
Це було весело. Завдяки їй я теж відволікалася, і просто гарно проводила час. Вона прекрасна сусідка.
Здавалося, життя налагоджується, але Льоша…
Навіть якщо я і забувалася моментами, то це було не надовго.
Я все ще надіялася, що от-от він з’явиться.