Розділ 22

Наступного дня Марк зібрав усю команду в залі для переговорів.

- Всім, доброго ранку. – весело промовив він, заходячи в кабінет разом із постійним клієнтом компанії, і своїм хорошим знайомим. – Думаю, ви всі добре знаєте Романа Вікторовича. Так от, він звернувся до нас із проханням організувати вечірку в честь його дня народження. – чоловік глянув на нього і посміхнувся. – А тепер передаю слово тобі Рома.

- Доброго дня. – посміхнувся чоловік. – Отже, скажу декілька слів про те як би я хотів щоб це виглядало. На сам перед, свято планується на цю суботу. Я знаю, що ви все зробите правильно, але, будь ласка, не забудьте у запрошенні вказати про дрескод – вечірні сукні для жінок і костюми для чоловіків. Люблю цей весь пафос і вишуканість. – посміхнувся Роман. – Щодо оформлення залу. Тут я повністю покладаюся на вас. Минулого разу коли ви організовували вечірку для моєї дружини, знаю, що тим займалася Міла, і я був у захваті.

- Дякую. – сором’язливо промовила я, на що  чоловік відповів мені посмішкою.

- Щодо музики. Якихсь конкретних улюблених виконавців у мене немає. Я просто хочу, щоб це була жива музика, і щось щоб підходило до стилю вечірки. Наприклад, джаз. – він декілька секунд подумав. – Ну і, напевно, все. А квіти, кольори і так далі все на ваш розсуд.

- Ну що ж. Думаю, все досить просто і зрозуміло.  Та і Роман Вікторович наш постійний клієнт, тож ви приблизно знаєте його вподобання і побажання. Думаю, все має пройти без лишніх проблем. – сказав Марк. – Поки що, всі вільні, згодом вирішимо робочі моменти, і приступимо до роботи. – ми всі встали й попрямували до виходу, але раптом Марк промовив. - Олексій і Міла, будь ласка, залишіться.

- Гаразд… - відповіла я.

- Рома, знайомся, це наш новий головний дизайнер, Олексій Миколайович. – промовив Марк.

- Приємно познайомитися. – сказав Роман.

- Навзаєм. – відповів Льоша, і вони пожали руки.

- А Міла, значить таки відмовилася від посади. – сказав чоловік.

- Не моє це – керувати. Я люблю творчо працювати, а у начальника багато роботи з всякою документацією – чого я терпіти не можу.

- Ну тут не поспориш. – відповів чоловік.

- Знаєте, чому я вас двох попросив залишитися?

- Чому? – запідозривши щось не ладне запитала я.

- Так як Олексій ще нова людина в нашій команді, я хочу щоб ви працювали в парі. Льоші точно знадобиться допомога із його новими обов’язками.

- От воно що. Ну добре… - «Інколи радити йому щось і підказувати – це не страшно».

- І оформленням залу, займетеся теж двоє.

«А от це вже проблема. Через це нам багату часу доведеться проводити разом».

 Та хіба я сама не справлюся?

- Я впевнений, що справишся, але треба ж перевірити творчі здібності нашого нового співробітника. Плюс тобі так буде легше. Як не як, а роботи там багато.

Льоша весь цей час задоволено і хитро посміхався.

- Друже, сподіваюся ти не проти?

- Та я тільки за.

***

Ми з Олексієм зайшли в його кабінет.

- Давай відразу домовимося, що ми просто спокійно, без всяких дурниць, будемо працювати. – промовила я.

- Добре. Але тебе це теж стосується. Хто б міг подумати, що Міла може провернути таке... – посміхаючись сказав чоловік.

- У твоїй компанії ще і не такого навчишся, Нестерпний. – хитро посміхнулася я. – Ну, годі. Нам треба з‘їздити до місця проведення. Обдивитися там все і починати думати над ідеями декору та дизайну.

- Але спочатку, я так розумію, мені треба роздати доручення для нашого відділу?

- Так. Я зараз тобі розповім і пораджу, яке завдання кому можна дати. – я взяла лист, ручку, і почала розповідати, одночасно записуючи. – Ну, дивись, дизайн запрошень, можна доручити для Ані і Карини. У них гарно виходить це діло. А потім виберемо щось із запропонованих варіантів. Далі… Для дружини Роми подобаються всякі фотозони. Тож думаю, що вартує і цього разу щось таке зробити. Щось просте, але вишукане. З цим добре впорається Софія. Далі, треба подумати про квіти. У нашій команді є чудові флористики Ліля і Віка. Вони роблять прекрасні букети. Так… Наступне про що треба подумати, це…

Поки я це все розказувала, Олексій, замість того, щоб слухати, дивився на мене. Я цього не помічала, доки не підняла очі на нього:

- Ти мене взагалі слухаєш, чи я для стіни це розповідаю?

- Пробач. Просто…

- Просто що? - дещо роздратовано запитала я.

- Бачити тебе такою…

- Якою? – з нерозумінням подивилася я на нього.

- Такою діловою, впевненою, у цих всіх офіційного стилю костюмах і сукнях, це так незвично. І навіть сексуально…

- Ти забагато собі дозволяєш… - сердито глянула я на нього. – Ми ж домовлялися – без дурниць.

- Добре, добре. Я мовчу.

- Ось я тобі все росписала. Перечитай. Якщо щось не ясно – питай. А я поки піду повідомлю, щоб через десять хвилин всі зібралися на нараду.