Розділ 18

«Яка гра?

Що ти задумав?

Але ж він і так завжди грав зі мною, то чому я дивуюся.

Ох, Льоша... Знову ці твої інтриги, які мене зводять з розуму, і закохують в тебе.

Ще й весь вечір очей з мене не зводиш.

Стоїть весь такий серйозний, діловий, у темно-коричневому костюмі, одна рука в кишені, а в другій стакан з віскі. З кимсь розмовляє, а голова постійно повернена на мене.

Але ж і я грішила.

Марк мені щось розповідав, щось питав, а моя увага була прикута до Олексія.» - Ми зустрілися поглядом, я похилила голову, і хоч намагалася стримати посмішку, але не вийшло. Навіть зніяковіла трохи, а його погляд став ще хитрішим.

«Добре, що опустила голову, і що того моменту не помітив Марк.

Боже, знову повторюється те саме. Та й таке відчуття, що куди б я не пішла, все одно незабаром там з’явишся ти з своєю хитрою посмішкою і пронизливим поглядом.

От справді ж Нестерпний. Нестепний до такої степені, що аж люблю тебе.

Досі не розумію для чого ти все розповів Сергію, якщо я все одно пішла, і ви далі могли б нормально жити…

А грати зі мною тобі так просто не вийде, ти ж мене знаєш».

***

«Ох, Маленька…

Намагаюся себе контролювати, а все одно очі прикуті до тебе.

Не навчився  я, протистояти тобі.

Ти все ж та чарівна, тендітна, ніжна дівчина.

Навіть те, що я злюся на тебе, не може змінити моїх почуттів.

Стоїш, нервово потираючи той бокал з шампанським. Схоже, і ти перед мною не можеш встояти.

Ми знову потрапили в ту ж ситуацію, що і колись. І що з нами не так?

Це не ми між собою граємо в ігри, а доля грає з нами».

Ми зустрілися поглядами, і чоловік, хоч і намагався робити вигляд, що йому все одно, та на його обличчі відразу розпливлася посмішка.

«Таки справді не можу перед тобою встояти».