Розділ 17

- Котику. – з-заду підійшов Марк.

- Нарешті. А то я тут вже вмираю сама зі скуки. – посміхнулася я.

- Я тебе хочу з деким познайомити.

- З ким? – в цей момент я повернулася.

- Це мій друг з університету Олексій.

Моя посмішка вмить зникла. Ми з Льошою шоковано завмерли дивлячись один на одного. А на фоні цього безумства грала пісня Роббі Еванса «I love you».

- Льоша… - ледь чутно промовила я.

- Привіт, Міла. – стримуючи емоції промовив він.

- П-привіт… - я не могла повірити своїм очам.

- Ви знайомі? – здивовано дивився Марк, то на мене, то на Олексія.

- Знайомі…  - промовив чоловік, не зводячи з мене очей.

- Оце так. Який тісний світ. – радісно говорив Марк.

- Ох, не те слово. Правда ж Міла? Куди би не хотілося втекти, все одно, натрапиш на когось знайомого. – так само  пильно дивлячись на мене сказав Льоша.

- Угу… - видавила з себе я, і залпом випила напій, який ще залишився у бокалі. – Дуже смачне шампанське… Треба ще випити.

- Тобі принести шампанського? – запитав Марк.

- Так. Будь ласка. – посміхнулася я.

- Ну що… Зникла з нашого життя? Треба було краще старатися, Маленька. – промовив Олексій, як тільки відійшов Марк.

- Можливо, я не змогла сховатися, але тепер тобі вже не доведеться шукати мої чорні плями, щоб розлюбити. Бо тепер ти злишся, ображаєшся на мене, а значить це вже ствовурює бар‘єр між нами.

- Бар‘єр? – він саркастично засміявся. – Як ти не розумієш? Так, той бар‘єр є. І він дуже великий. Але… - він похилив голову, важко вдихнув – видихнув, а тоді знову підняв очі на мене. – Ти думаєш, що це полегшить нам життя? Думаєш, я від того бар‘єру перестану тебе любити? – він підійшов ближче. – Ні… У тому то і справа, що ні. Ми просто і далі не можемо бути разом. Далі маємо триматися на відстані один від одного. Ми далі маємо приховувати свої почуття. Ми далі продовжуємо страждати. А ти далі намагаєшся полюбити того, кого не любиш. – тепер чоловік стояв зовсім близько.

Моє серцебиття пришвидшилося, а дихання стало важчим. Я опустила голову.

- Ховаєш очі… Нервуєш… Така ж мила і тендітна. Все як на вечірці, на моєму дні народженні. Навіть сукня така ж. – посміхнувся він, ніжно і одночасно з біллю, дивлячись на мене.

- Тримай, Котику. – повернувся з шампанським Марк.

- Дякую.

- Ну що ви тут?

- Та нічого. Трохи позгадували минуле… - промовив Льоша.

- До речі, про минуле, то звідки ви знаєте один одного?

- Якось потім зустрінемося і розкажемо. Не смій це робити без мене. – сміючись сказав Олексій.

- Та там нічого ж особливого ж немає… - промовила я.

- Нічого. Хай буде інтрига, і привід знову зустрітися. – дивлячись мені в очі говорив чоловік.

- А знаєш що. Приходь до нас у гості на наступні вихідні. – сказав Марк.

Я шоковано глянула спочатку на Марка, а потім на Льошу.

- Із великим задоволенням. – хитро посміхаючись сказав Олексій. – Ем… Ну що ж. Дуже радий був вас бачити. Треба піти ще з іншими людьми привітатися. Думаю, ще сьогодні побачимося.

- На взаєм. – відповів Марк і вони пожали руки.

- Бувай, Міла. – посміхнувся він, поцілував мою руку і прошепотів. – Гра почалась, Маленька.