Розділ 16

Рік тому…

- Ти… Ти любиш мене?

- Що? – засміявся він. – Підслуховуєш, то хоч слухай тоді нормально. – максимально наблизившись до мене, і дивлячись в очі, сказав він.

- Ти за дурепу мене маєш? – я більше не плакала, а сердилася.

- Ще і яку, Маленька…

- Козел. Я знаю, що я чула! Ясно! – я хотіла вийти вже з майстерні, але мене наскільки переповнювали емоції, що повністю затьмарили мій розум. Тож я повернулася до нього і сказала, так само максимально близько до його обиччя і прямо в очі. – Хочеш знати мої недоліки чи чорні плями, як ти їх назвав? Так от, знай! Найбільший і єдиний мій недолік це те, що я закохалася в такого мудака як ти. – сердито та злісно промовила я.

- Що? – шоковано ледь видавив з себе Олексій. – Ти що…?

- Нічого… - я опустила голову. – Тобі почулося. – знову підняла погляд на нього я.

Льоша ще кілька секунд не вірячи в почуте, стояв у ступорі і дивився то на мої очі, то на мої губи, а тоді нахилився і поцілував.

- Я люблю тебе, Маленька… Дуже люблю. – прошепотів він мені на вухо, а тоді знову поцілував.

- Ні… - легко відштовхнула я його. – Ми не можемо… Не можемо… - а тоді я швидко вибігла з майстерні і намагаючись стримувати емоції підійшла до Сергія. – Давай поїдемо додому. Я себе не дуже добре почуваю. – тихо промовила я.

- Добре. Поїхали.

- Дуже дякуємо вам за вечір, але нам треба їхати. – сказала я.

- Та чого? Побудьте ще. – сказала Настя.

- Я себе не дуже добре почуваю.

- Може тоді краще у лікарню? – занепокоєно запитала жінка.

- Та ні. Не вартує. Це дрібниці.

Настя нас провела, і ми вже майже вийшли з квартири, як перед нами з‘явився Олексій:

- Ви вже йдете?

- Так. Міла погано стало. – відповів Сергій.

- Он як… - не зводячи з мене погляду промовив чоловік.

- Так. Дуже дякуємо за гостинність. – намагаючись посміхнутися сказала я. – Бувайте.

- До зустрічі. – доброзичливо сказала Настя.

Перед тим як закрилися двері, я подивилася на Льошу, прямо йому в очі.

«Востаннє бачу твої очі… Востаннє бачу тебе…» - подумала я, і Сергій закрив двері, тим самим закривши для мене цю сторінку життя.

***

Приїхавши додому, ми практично відразу лягли спати. Точніше Сергій ліг, а я лише зробила вигляд.

Він завжди швидко засинав, і до того ж спав дуже міцно, тож я могла без проблем зробити те, що задумала.

Я зібрала всі свої речі (Тут, до речі, мені теж пощастило, бо весь мій одяг був у шафі, у вітальні, а не в спальні. ), а після сіла в кухні з двома аркушами паперу і ручкою.

«Сергію…

Ти дуже дорога мені людина, і я так сильно тебе люблю, тож не маю права тебе обманювати.

Я так хотіла і так сподівалася зробити тебе щасливим, але я не можу, бо на жаль не маю більше  до тебе почуттів.

Мені так шкода, що тобі вкотре розбивають серце. Я не хочу цього робити! Та краще мені піти, щоб дати дорогу тій, з якою колись ти побудуєш щасливе життя.

Я не маю права навіть і близько знаходитися біля такого хорошого хлопця як ти. Я не заслуговую тебе!

Будь ласка, пробач мені!

Я хочу, щоб ти був щасливим, і я дуже сподіваюся, що воно так і буде!

Всім серцем сподіваюся!»

«Олексію… Нестерпний…

Колись ти казав, що шкодуєш, що не зустрів мене раніше свого брата… Так от. Я теж про це тепер жалію.

Якби ти знав як я тебе люблю…

Я місяцями з розуму сходила. Особливо, коли побачила Настю тоді у тебе вдома. Ох, як же я ревнувала…

Ти приніс у моє життя скільки різних фарб і емоцій. І я тоді брехала, коли говорила про негативні. Єдине через що у мене виникала злість, це саме через цю ситуацію. Але будь-чого негативного по відношенню до тебе я не відчувала. Ніколи!

З найпершої нашої зустрічі, тоді у Даши вдома, я не могла викинути тебе з своєї голови. Але ж ми обоє розуміємо, що не можемо бути разом, хоч я навіть і піду від Сергія. Це розіб‘є йому серце. Хоча те, що я зникну теж йому його розіб‘є.

Так я збираюся зникнути з вашого життя…

Я і Сергію теж написала листа, але про наші почуття не сказала. Я думаю, що краще нехай вони будуть нашою маленькою таємницею. Та вибір за тобою. Я не можу собі дозволити псувати стосунки між вами..