Пройшло декілька днів.
Я перестала нормально спати. Мене постійно мучила совість за те що відбувалося.
Мене обіймав Сергій, а я думала, про Олексія. Мене цілував Сергій, а я думала, про Олексія.
Було так боляче.
Якоїсь ночі я і зовсім заснути не змогла. До самого ранку просиділа на кухні з пензлями. От як раз полотно і фарби стали для мене опорою, яка мене відволікала і не давала остаточно зійти з розуму. Днями і ночами я сиділа і малювала, пояснюючи цю свою поведінку Сергію тим, що просто натхнення нахлинуло.
Ті картини являли собою намішану кількість різних кольорів. Який настрій, таке і малювала.
«Як перестати думати про тебе?
Як заблокувати картинки тебе з Настею в своїй голові? Ще недавно це були ми з тобою на твоєму дні народженні, а тепер те як вона тебе цілує, тоді за столом.
Ну справді, що це все було?
Той поцілунок на березі, коли я йому дала ляпаса…
Той випадок на озері, коли він потащив мене на глибину…
Те, коли він знайшов мене в лісі, і зразу кинувся з обіймами…
Той момент, коли він витирав фарбу на моєму обличчі…
Наш танець…
Його погляди, які я постійно ловила…
І якого біса він постійно запитує, чи я ревную?
Все це показує на те, що між нами щось є, що я не байдужа йому. Або в мене вже зовсім дах поїхав, і мені це все ввижається…
А тепер він з’являється з якоюсь Настею.
Вмовляю себе постійно, що в мене є Сергій, і що я його люблю. Та це вже більше не працює.
По своїй поведінці і відчуттях бачу, що не працює».
- Дзвонив Рома. Пропонував зняти всім разом будиночок з басейном за містом на кілька днів. – на кухню зайшов Сергій.
- Хороша ідея. – я вдала, що рада, але насправді, подумала про те, що знову доведеться спостерігати за Льошою і Настею.
- Я знав, що тобі сподобається, тому відразу ж погодився. Їдемо післязавтра. Вони вже знайшли чудове місце.
- Супер. – посміхнулася я.
- Як раз трохи відволічешся від свого малювання. А то, чесно кажучи, я вже ревнувати починаю. Ти за своїми картинами зовсім перестала звертати увагу на мене.
- Вибач… - я підійшла і обійняла його. – Будь ласочка… - я мило глянула на нього та поцілувала.
- Ти використовуєш проти мене заборонену зброю.
- Тобто?
- Оце подивишся на мене так, і все. Хіба після такого можна на тебе ображатися?
«А як я можу після такого думати про когось іншого? Я не достойна тебе…»
***
Як виявилося, будиночок, що замовив Рома, був справді прекрасним.
Тераса, балкончики з яких було видно чудесні краєвиди, басейн, сад, та дуже гарні та комфортні кімнати.
Ми дуже швидко розселилися по кімнатах, розклали речі. Потім зготували обід – пообідали, і звичайно ж пішли до басейну розважатися.
Марійка з Алісою грали в бадмінтон, хлопці плавали, а я Настя і Даша засмагали.
- Гарна сьогодні погодка. Як раз те що треба для засмаги. – промовила Настя.
- Ой, і справді… - потягнулася Даша.
- Може то піти морозива собі взяти? Ви як, дівчата? – запитала я.
- А не погана ідея. – сказала Настя.
- Я теж за.
- Тоді зараз принесу. – я тільки піднялася з лежака, як на мене полетіло багато бризків води. – Якого біса?
- Як тобі водичка, Маленька? – біля бортика винирнув Олексій і засміявся.
- Чудесна. – роздратовано посміхаючись відповіла я, а тоді підбігла до басейну і почала бризкати на нього.
- Ух… Маленька розізлилася. – продовжував сміятися чоловік, і спочатку відплив від бортика. – Якось слабенько ти сердишся, Маленька. Думаєш, мені це якось заважає.
- Я на це сподіваюся. – сердито відповіла я.
- Наївна дівчинка. – промовив він, а тоді швидко підплив до мене, і потягнув за руку у воду.
- Знов повторюється те саме?
- Чому ж… Ні. Тоді я тебе ще на глибину тащив, а тут безпечно. Якось навіть шкода…
- Але ж то ви, пане Олексію… Знущаєтеся над дівчатами. Та як вам не соромно?
- Пане Олексію? Як офіційно… - він дивися на мене, а тоді загорнув пасмо волосся за моє вухо.
Я розгублено глянула на нього.
- У тебе тут просто… просто волосся… - розгубився і чоловік.
- Неважливо. – я трохи засмучено опустила голову. – Я піду. Обіцяла дівчатам морозиво принести.
- Ага…