Розділ 11

Пройшло від тоді два тижні.

Олексій кудись поїхав. Подзвонив Сергію, сказав, що хоче відпочити, і після того вже чотирнадцятий день від нього ні слуху, ні духу.

Хлопець намагався додзвонитися до нього, але то було марно, він просто скидав дзвінок, а то і зовсім відключав телефон.

А я стала більш задумливою.

Я постійно згадувала, як Льоша тримав мене за талію, коли ми танцювали. Те як моєї шиї торкалося його дихання, коли він тоді ж нахилився над моїм плечем.

У голові лунав шепіт його слів: «Ти шикарна сьогодні. Точніше, ти завжди шикарна, але сьогодні по особливому».

І його запах, його погляди, ця хитра посмішка, яка дратує, але і так подобається мені.

У мене конкретно їхав дах.

«Куди, чорт візьми, поїхав цей Олексій?

Ще й того вечора, коли ми в останнє бачилися якийсь такий дивний був, такий сумний.

Думаю, справа не в роботі…Щось тут не так».

- Привіт, Сонечко. – перервав мої думки Сергій.

- Привіт.

- Знову малюєш? Ану дай гляну, що там? – хлопець подивився на картину. – Я в тому нічого не розумію, але мені подобається. – він поцілував мене в щоку.

- Дякую. – посміхнулася я. – Як на роботі?

- Та все добре. – Сергій взяв зі столу яблуко і вкусив його. – О, до речі. Пропажа наша з‘явилася.

- Яка пропажа? – з нерозумінням глянула я на нього.

- Олексій сьогодні дзвонив. – пережовуючи говорив хлопець.

- Що? – у мене з рук випав пензель. – І що він сказав? – я спробувала взяти себе в руки.

- Казав, що сьогодні ввечері повертається, і запрошує нас на завтра до себе в гості.

- Оце так… - я підняла пензлик, і продовжила малювати, ніби для мене це не важливо.

- Тож завтра їдемо до Льоши. – він знову вкусив яблуко. – О, і до речі, він ще сказав, що має для нас такий сюрприз, що у нас всіх челюсті повідпадають від здивування.

- Хм… Знаючи Льошу, взагалі дуже важко, що-небудь передбачити.

- Та ото ж. Ну, завтра все дізнаємося. – хлопець викинув огризок у сміття. – Піду приляжу. – він поцілував мене і пішов.

***

Наступного дня ми близько шостої вечора поїхали до Льоши.

Боже, як я хвилювалася. Приємно хвилювалася.

Чи то я скучила за ним, чи то що – не знаю, та я так хотіла його побачити.

Здавалося, що коли ми зайдемо у квартиру, і він нас зустріне, то я просто кинуся йому на шию.

Всю дорогу я мовчала.

Сергій питав, що зі мною, а я казала, що просто втомилася сьогодні та й все.

За хвилин двадцять ми вже були на місці.

Моє серце так калатало, що здавалося до інфаркту не далеко.

І от Олексій відкриває двері.

Я, як ідіотка ледь намагаюся стримати свою посмішку.

- Привіт, пропажа. – сказала радісно я.

- Привіт, Маленька. – посміхнувся він.

- Привіт, братику. Ну і заставив ти нас похвилюватися. – вони пожали руки.

- Та я просто…

- Олексію, а де бокали? – раптом у коридорі з‘явилася якась незнайомка. – Ой, привіт. – мило посміхнулася вона.

- Привіт… - з нерозумінням відповіла я.

- Знайомтеся, це моя дівчина Настя. А це мій брат Сергій та його дівчина Міла.

- Твоя дівчина? – моя ейфорія вмить розвіялася і перетворилася в несподіваний біль і ревнощі.

- Так.

- Приємно познайомитися. – промовила вона.

- Навзаєм. – розгублено сказала я.

- Ох, братику, я такий радий за тебе. – Сергій обійняв його і поплескав по спині.

- Дякую. – промовив Льоша.

- А Оля?

- Та я ж ще тоді казав – Оля колега, і дуже хороша подруга.

- Ясно…

- Проходьте, проходьте. – провів нас до залу Олексій. – Сідайте де вам зручно. Скоро й інші мають підтягнутися.

***

Вечір був у розпалі.

Всім було цікаво, як же познайомилися Настя з Льошою.

А я ніяк не могла прийти до тями. Чомусь на скільки внутрішньо було боляче.

- Все дуже банально і не цікаво. Я поїхав за місто у один відпочивальний комплекс, щоб дати свої голові трохи відпочити і набратися натхнення. Ну і одного дня так як і у всі дні відпочинку, пішов до басейну, а там як раз плавала Настя. Отак і познайомилися.

- Ага. Олексій мені зразу сподобався. Такого чоловіка важко не помітити. – сказала жінка і поцілувала його в щічку.