Розділ 9

Я стояла перед дзеркалом і допрацьовувала свій образ.

Спеціально для цього вечора я придбала нову сукню: бежеву, до колін, фатиновий низ, який переливався золотистим блиском.

Зібрала волосся в пучок та пустила два пасма з переду.

Ну і звичайно ж доповнила образ вечірнім макіяжем.

- Сонце, ти… - Сергій замовк.

- Що?

- Ти така гарна. – захоплено та посміхаючись сказав він.

- Дякую. – посміхнулася я.

- Ем… Зав‘яжеш мені краватку, будь ласка?

- Звичайно. – я прийнялася до справи. – А Олексій завжди так пафосно день народження святкує? 

- Ага. Дрес-код, ресторан, запрошення і т.д.

- Чесно. Ти ж знаєш мені подобаються такі речі, і я завжди хотіла побувати на такій вечірці. Але все таки твій брат перегинає палку.

- А мені таке взагалі не подобається, та заради Льоши, і заради того, щоб побачити тебе такою – то я готовий потерпіти. – він посміхнувся і поцілував мене у щічку.

- Ти мене вганяєш у фарбу. Жаль, я тебе поцілувати не можу, бо інакше ти весь будеш у помаді.

- Та нічого. Я сам тебе поцілую. – і Сергій ще раз мене чмокнув, цього разу у лоб.

- Ну що ж… Зараз хвилинку, ще взую туфлі, перевірю чи все впорядку, і можемо їхати.

- Окей. Оу… А подарунок по вашій сімейній традиції ти підготувала?

- А як же. Сподіваюся, йому сподобається. – мило та трохи нервово посміхнулася я.

***

- Боже, як тут гарно… - захоплено промовила я, коли ми увійшли.

- Дуже. – підтвердив Сергій.  

Інтер‘єр був прямо як у королівському палаці. Все було червоного і золотого кольорів, дорогі меблі і так далі.

Атмосфера заворожувала.

- Ну що, йдемо до залу?

- Ти йди, а я зараз до дзеркала швиденько, і прийду.

- Добре.

Сергій увійшов, і поглядом зразу ж знайшов брата, який у явно дорогому чорному костюмі, у білій сорочці і коричневим метеликом стояв з стаканом віскі та розмовляв з Олею.

- Привіт Олю. А тебе, братику, з днем народження! – підійшов хлопець до брата і обійняв його, виголосивши привітання. – Це тобі від нас з Мілою. – протягнув він йому невеликий пакунок.

- Дякую. – вони пожали руки. – Ем… А де ж сама Міла? – Оля ледь стримуючи посмішку опустила голову.

- Та зараз прийде.

- Зрозуміло. – ніби полегшено відповів іменинник.

- А ось і вона.

Олексій вмить повернув голову в сторону входу та відразу ж закляк.

«Яка ж… Яка ж вона гарна…»

***

Я переконавшись, що все впорядку, і що за час дороги мій образ ніяким чином не зіпсувався направилася до зали.

Чесно кажучи, я так хвилювалася. Серце буквально випригувало із грудей. Але я взяла себе в руки, і гордо ступила перші кроки оглядаючись навкруги в пошуках Сергія. Та замість цього, я поглядом потрапила на Олексія, який не зводячи з мене очей стояв у шикарному костюмі.

«Я навіть уявити собі не могла, що він так гарно виглядає в сорочці і піджаку.

От бувають же чоловіки, які народженні для такого стилю. І Льоша точно відноситься до їх числа.

Так, Міла, вдох, видох і впевнено та гордо йдеш».

- Привіт, імениннику. – радісно промовила я, а тоді намагаючись стримати хвилювання, сказала декілька слів привітання. – Ах, ну і те про що я і казала – я взяла з рук Сергія подарунок, і протягнула йому – це тобі.

- Головна інтрига цього вечора… Що ж там?

- Відкриєш вдома. Добре? – промовила я.

- Не знаю чи я зможу втриматися.

- А ти постарайся…

- Ну раз ти так просиш, то гаразд.

***

Вечір проходив чудово.

Незабаром зібралася вся компанія друзів. Всі звичайно ж були елегантно одягнені, але жарти і насмішки від того все одно не припинилися.

Та от Олексій, все ще стояв і розмовляв з Олею, і при тому ж так емоційно та щиро.

«Значить, в них і справді все серйозно. Не на одну ніч як зазвичай…

А чого мене це взагалі хвилює?

Ну і нехай!

Щастя їм!»

- Ой, Олексію… - сміялася Оля. – Ти би бачив своє обличчя, коли Міла прийшла. Мені здалося, що ти і зовсім дихати перестав.

- Ти і далі продовжуєш говорити оцю маячню?