Розділ 7

«Будь обережним зі мною… - Олексій засміявся. – Не виходить мені маленька. Не виходить…

Я досі сподіваюся, що в тобі є щось таке, що відверне мене від тебе, а в результаті все навпаки. Я ще більше закохуюся.

Що є в тобі такого, що я вже більше тижня в якомусь тумані.

Що в тобі такого, що я перестав впізнавати самого себе?

Господи, я навіть думати почав банальними, шаблонними фразами…

Та навіть коли я намагаюся контролювати себе, і втлумачити собі в голову, що мені все одно на це, потім  все закінчується тим, що я впиняюся біля неї. Отак як два дні назад, коли потягнув її на глибину на озері.

Стояв, дивився на них з Сергієм. Заставляв себе дивитися. А потім не витримав, і…

Я і далі буду примушувати себе дивитися на них, бо я маю звикнути до цього і вибити з свого мозку будь-які найменші думку про неї».

Отак стоячи перед вікном з чашкою кави, занурився у думки Льоша.

- Так… Що в мене сьогодні? – чоловік взяв свій щоденник. – Угу. Відвідати виставку о 19.00, і все. Ну гаразд, значить поки що з‘їжду в студію. Може намалюю щось…

***

Сергій дивився щось на ноутбуці, а я стояла з чашкою чаю і дивилася у вікно.

«Цікавенька виявилася поїздка…

Олексій так дратує мене! Мені частенько хочеться дати йому ляпаса по обличчю. Але і чорт забирай, він так подобається мені.

Я хочу бути з Сергієм!

Я заставляю себе думати, що мені плювати на Олексія. Та лише мій мозок розуміє, що це не правильно, а серце, емоції, почуття… Він тільки подивиться на мене, а моє тіло вмить вкривається мурашками.

Може розійтися з Сергієм і поїхати звідси? Втекти від них обох.

О, Боже… - я глибоко вдихнула, видихнула. - Ні… Нехай це буде план “B”, або план “C”.

Спочатку спробую, скажемо так, закохатися у Сергія заново. Спробую знайти в ньому щось таке, як в Олексієві – щось незвичайне, якусь таємницю і тому подібне.

Хоча, Сергій же відкрита книга. Він простий, легкий і хороший хлопець.

Отож, Міла! Він такий хороший хлопець, і найголовніше він так любить тебе! Якого біса ти взагалі сумніваєшся в ньому? Чому дозволяєш собі думати про Льошу?

Досить!»

- Сергію, а давай сьогодні ввечері сходимо кудись.

- Чому це так раптом? – здивовано подивився він на мене.

- Просто. – я сіла йому на коліна, і обійняла за шию. – Ми вже давно ніде разом не були.

- Добре. Я згоден. Куди хочеш піти?

- Мені все одно. Можемо просто  в якусь кафешку випити кави чи чаю. Наприклад, в «Incredible”. Моя знайома казала, що це дуже атмосферне і гарне місце.

- Давай. – посміхнувся він. – У мене на п’яту онлайн зустріч по роботі, а після…

- Гаразд. – я поцілувала його, і пішла на кухню.

***

«Люблю оцю всю інтелігентність і деякий пафос таких вечірок. Це все так естетично, так елегантно. Та ніколи терпіти не міг людей на таких заходах.

Намагаються показати себе великими художниками, знавцями мистецтва і тому подібне, але ж насправді нічого в тому не тямлять.

Я і сам не тямлю ці всі стилі, техніки.

Я просто малюю. Малюю те, що мені хочеться і як хочеться.

Дивлюся на картину, і якщо вона викликає в мене якісь емоції, то вона мені подобається, а якщо цього не відбувається, значить ні..

Завжди помітно, коли художник справді малює бо це те, що він любить робити, а не просто як спосіб прославитися і заробити грошей.

Мене нудить від таких людей».

- Олексій? – почувся за спиною жіночий голос.

-Оля? – максимально зображаючи радість, сказав він.

- Привіт. – підійшла жінка і поцілувала його в щоку.

- Привіт.

- Як справи? Що нового, Сонце?

- Все як і раніше нічого нового і цікавого. - «Хм… Сонце? Ну ясно.».

- Та ну. Не вірю. – прискіпливо та хитро подивилася вона на нього. – А як на особистому фронті?

- Я вовк самітник, ти ж знаєш.

- То значить я можу запросити тебе на чашку кави? – хитро посміхнулася вона.

«Ну от… Так я і думав.

Але тут так нудно сьогодні. Ні одної цікавої мені картини не побачив, тож може погодитися? Та і Оля це не найгірший варіант. Може і продовження якесь буде.

Нарешті відволічуся від думок про Мілу.

Може зможу переключитися? ».

- А давай. – посміхнувся чоловік. – Давай прямо зараз і підемо. Знаєш якесь хороше місце поблизу?