Розділ 25.

Шарлотта

— Що це було? Чому зомліла? — запитав переводячи погляд з лікаря на Лотті, а тоді знову на лікаря.

— Ну, це не було, це є… — загадково промовив лікар підморгуючи Кайлу тим самим змушуючи його ще більше нервувати, — Заспокойтесь, юначе. А то ви надто зблідли. Все значно простіше. Ваша дівчина — вагітна.

Кайл недовірливо хмикнув та перевів погляд на Лотті, яка була не менш здивована, ніж він.

— Термін доволі короткий. Тож потрібно берегтися, аби плід розвивався так, як слід. Добре харчуватися, гуляти й дбати про спокій. Хіба, якщо ви не плануєте ставати батьками… То… — лікар розвів руки бажаючи попередити про терміни коли можна перервати вагітність.

— Плануємо! — твердо заперечив Кайл простягаючи руку Лотті, — Йдемо? Погодую тебе чимось смачненьким, заодно й поговоримо.

Лотті тремтячими пальцями взялась за руку Кайла й на так само тремтячих ногах пішла разом з ним. В голові ніяк не вкладалося ні сказане лікарем, ні те, як Кайл твердо заявив про збереження маляти.

— Зможеш дійти до будинку? Чи все ж взяти таксі? — запитав Кайл коли вийшли з будівлі.

— Дійду, звісно! Я ж не хвора! А всього лиш вагітна, — додала стиха наче все ще сумніваючись у правдивості свого стану.

— Вагітна… — відлунням повторив Кайл, — І мала б берегти себе. Чи ти хочеш втратити малюка?

— Ми будемо говорити про це посеред вулиці? — Лотті на мить зупинилась та поглянула в обличчя Кайла. Саме в обличчя. Бо в очі не могла. Надто соромно було. Адже й без зайвих слів було зрозуміло, що маля не його. Адже вони завжди були обережні в цьому плані.

— Ні, поговоримо вдома, — підтвердив Кайл та продовжив іти. І хоч як йому не хотілося пришвидшитися та він йшов поволі. Аби Лотті не напружувалася зайвий раз. А, щойно вони опинилися у квартирі, то дістав з холодильника овочі й помив та порізав їх, — Їж, — поставив тарілку перед Лотті й сам сів навпроти.

— Для чого це?

— У них багато вітамінів.

— Я не про овочі. І ти це чудово розумієш. Адже ж дурневі зрозуміло, що… що… — фразу Лотті завершити не змогла. Сльози, які так стійко тримала на шляху додому полилися рікою.

— Дитина не моя, — чи то запитав, чи то підтвердив Кайл, — Звісно я це розумію. Але це часточка тебе. То хіба я можу бажати їй чи тобі зла? Звісно, я був би щасливіший, якби інша часточка була від мене. Але ж, серцю не накажеш. Правда?

— Угу, — вже відверто схлипнула Лотті

— Ш-ш-ш, ти ж нашкодиш малюку. Кевін з мене потім шкуру здере, що не догледів, — спробував пожартувати Кайл. Проте у Лотті проявилася зворотня реакція. Замість сміятися вона злилася!

— Нічого він не дертиме! Ба більше, знати навіть не буде цього. Я… Я ще не вирішила…

— Шарлотто! навіть не смій говорити про аборт. Я не дозволю! І Кевіну ти скажеш. Якщо не зробиш цього, то я сам йому повідомлю. Та ще й розповім де шукати.

— Навіщо? Навіщо тобі це?

— По-перше, і найголовніше, дитя не винне що його татусь бовдур. Але я певен, твій батько зуміє наставити похресника на шлях істинний. А по-друге, я знаю як це жити без батька. Звісно, я можу прийняти малюка як свого. Але щось мені підказує, що ти не дозволиш зробити це.

— Не дозволю. Ти не маєш виправляти мої помилки, — погодилася Лотті все ще шморгаючи носом, — Але й наставляти нікого ні на що не треба. Якщо я й збережу дитину, то не хочу, щоб він був поруч лише через обов’язок. Тож краще не змушуй мене щось комусь розповідати.

— Лотті, він…

Слова Кайла перебив телефонний дзвінок. На дисплеї вискочило ім’я Люка й Лотті знесилено зітхнула. Тільки розмови з батьком не вистачало. Адже він завжди розумів її настрій по голосу. Тільки от не відповісти не змогла. Надто довго вигравав рінгтон.

— Привіт, татусю! — промовила намагаючись звучати якомога рівніше.

— Шарлотто, тобі потрібно прилетіти. Якомога швидше, — промовив якось надто рівно й наче стримуючи себе.

— Щось вдома сталося? — запитала подумавши про те, що хтось захворів чи щось подібне. На місце тривоги через вагітність стала тривога за рідних.

— Прилетиш, поговоримо, тоді й будемо знати, — відповів Люк ще більше плутаючи Лотті.

— Але…

— Жодних “але”, Шарлотто. Розмова важлива й повинна бути особистою. Квиток я тобі забронював. А швидко збиратися та тікати на літак ти вже вмієш.

— Нехай мама мене зустріне, — лише й сказала наостанок. Батько роз’єднав дзвінок тим самим підтвердивши, що він не в гуморі, — Нічого не розумію, — пробурмотіла відкладаючи телефон, — Ти ж не повідомив йому?

— Хорошої ти ж думки про мене. Тим паче, що я був поряд. Гадаю, тут щось інше.

— Пробач, просто я й не знаю що думати.

— Думаю, це знак згори, — всміхнувся Кайл, — Ти зобов’язана виростити цього малюка. З Кевіном чи без нього. Але й вибір бути поряд чи ні має зробити він. Я зателефоную післязавтра. Хочу бути певним, що ти розповіла. Бо, інакше, клянусь Богом, я зроблю це сам. Ти ще подякуєш мені про це. Повір.