Розділ 23.

 Кевін
“Маленька дівчинка виросла. Тепер я йду першою, аби потім не ставити нас в незручне становище. Ти влаштував красиве прощання. Навіть переплюнув минулий раз.”

Кевін з силою стиснув папірець в руках, ковзаючи поглядом по тексту. Раз, другий, третій… Неприємне відчуття прорвалося в душу, наче буревій, ламаючи всі надії та сподівання. 

— Прощання… — прошепотів Кевін, зминаючи клаптик паперу в руках. — Якого біса?! — непорозуміння швидко перетворилося на гнів та лють, заповнивши собою кожен сантиметр душі.

 І Кевін зірвався з місця. Спочатку, він перевірив власну ванну, де й сліду Лотті не знайшов, потів вискочив у коридор, пройшовся вітальнею й дійшовши до кухні, завмер на місці. Там була Моллі. 

— Що ти тут робиш? — запитав, входячи в кімнату. Побачити свою біологічну маму тут, він жадав найменше. 

— І тобі доброго ранку, синочку, — як завжди улесливо промовила Моллі, чим викликала у Кевіна роздратування. В її щирість він не міг повірити. 

— Чого ти тут? — повторив гнівно, — Я тобі казав, щоб не з'являлася в моєму помешканні без мого відома. — І де Шарлотта? 

Моллі нарешті розвернулася й лукаво усміхнулася. Кевін відчув щось не хороше, чи то інтуїція так спрацювала, але він був певен — записка Шарлотти справа рук Моллі. 

— Хто? — безневинно запитала вона. 

— Не прикидайся дурепою. Де Шарлотта? — заричав Кевін. Він не міг повірити, що після вечора примирення та повної пристрасті та ніжності ночі, Лотті б так просто втекла. Вона ж не вертихвістка. Вона — щира, відверта, справжня. 

— Вона пішла. — знизавши плечима, спокійно відповіла Моллі. Так, наче то звичне діло, а не катастрофа світового масштабу. Для Кевіна втеча Лотті прирівнювалася саме цій катастрофі. Його всього колотило від ситуації й хотілося трощити все довкола. Заодно й скрутити шию дорогій матусі, котра стовідсотково щось та ляпнула, й образила його кохану. 

— Просто пішла? 

— Так. А чого ти чекав? — з насмішкою в інтонації, запитала Моллі й не дочекавшись його відповіді, додала:

— Дівчинка розважилася, отримала що хотіла й пішла. Хіба не така нині молодь?

Кевіну зірвало стоп-кран. Він зірвався з місця та за секунди опинився біля Моллі, вхопив її за плечі та стиснув їх. Важко дихав та пропалював поглядом Моллі. 

—  Я обов'язково дізнаюся, що ти зробила. — засичав їй в обличчя. — І повір, я зроблю все можливе і неможливе, аби ти сповна заплатила за все те зло, що чиниш. — Моллі продовжувала лукаво усміхатися, ігноруючи погрози власного сина. — А тепер забирайся з мого житла, та мого життя. Ти більше нічого не отримаєш від мене. 

— Не вийде, синочку, — єхидно промовила. — Ти забув, що я знаю? І що я бачила сьогодні? Я ж все-все розповім Люку. Ой, що тоді буде. 

Кевін рикнув та сіпнув Моллі за плече, а потім стиснув таки її тонку шию рукою. 

— Я не боюся, ані тебе, ані твоїх погроз. Вимітайся звідси, інакше… — він відпустив Моллі, штовхнувши в плече, аби вона швидше зникла з його квартири. 

— Ти ще пошкодуєш! — крикнула, — Я все розповім Люку. 

Та Кевіну було байдуже. Він і так збирався поговорити з хресним. Після цієї ночі з Лотті так точно. Тільки б ще малу пустунку відшукати. І чому вона втекла, не розбудивши його? Все ще не довіряє?

Аби не гаяти часу, Кевін швиденько вернувся до спальні, вдягнувся та прихопивши телефон та ключі, спустився на паркінг. Сівши в авто, став набирати номер Лотті, але вона, звісно ж, не відповідала. Саме тому, він вирішив їхати до її квартири. Але там його чекав сюрприз — Лотті вдома не було. І сусідка сказала, що не бачила дівчини ще з позаминулого ранку. Тоді, Кевін поїхав до університету, де навчалася Лотті, але й там її не було. І подружки дівчини, також, не бачили її. Ані Рейчел, ані Даяна гадки не мали, куди зникла Лотті. 

Кружляючи по місту, Кевін пригадував всі найулюбленіші місця Шарлотти та відвідував їх, але дівчини ніде не було. На дзвінки вона не відповідала, скільки б він не телефонував. Залишався лише один варіант — дзвонити до Харпера. Не такою Кевін бачив розмову з хресним, але іншого виходу не знаходив. Зібравшися з думками, набрав Люка. 

— Хресний, привіт. — якомога спокійніше промовив. 

— Привіт-привіт. — голос Люка був наче спокійним, але інтонація дивною. 

— Я тут хотів запитати… — продовжив Кевін, вирулюючи вправо. Він збирався поїхати прямісінько в офіс хресного, аби вже там продовжити розмову. А ще сподівався, що мала капосниця саме там, ховається від нього. Адже де може бути безпечніше, аніж під крилом у татка. 

— Питай звісно. — відповів Люк, й зашарудів папірцями. 

— Ти зайнятий? Нарада якась?

— Ні, переглядаю один проєкт. 

— Зрозуміло. Ти часом не знаєш, що робить Шарлотта? — запитав притишено, бо не міг ніяк вгамувати сердечний ритм. Серце колотило, як ошаліле від невідомості та хвилювання. — Я тут хотів… — Що Кевін хотів, він не встиг придумати, а тому ляпнув перше що попало. — Віддати їй подарунок, котрий купив на день народження. Зовсім вилетіло з голови, коли був у вас.