Розділ 22.

Кевін
Покидаючи ресторан, Кевін відчував певну легкість, адже нарешті вибачився, та неймовірну тугу. Він не хотів прощатися з Лотті та відпускати її. Такий теплий вечір та її ніжна, хоча й сором'язлива усмішка, дарували ті відчуття, котрих раніше, здавалося б не знав. І це радувало та водночас лякало. А якщо вона поїде до Кайла? Що тоді він робитиме?

В салоні авто їхали мовчки. Лотті дивилася у вікно, а Кевін… він не знав про що розмовляти, адже боявся зіпсувати все, що щойно зумів побудувати. Боявся, що будь-яке слово може змінити думку Лотті та підштовхнути до Кайла, і він назавше втратить її. 

— Тобі подобається в Європі? — зрештою запитав. 

— Так. Неймовірне місце, — оживилася Лотті, — Тобі варто з'їздити туди. 

— Можливо, якось буде нагода, — знизав плечима. 

— Повір, воно варте того. Архітектура, люди, їжа. 

Лотті натхнення розповідала про міста, які бачила, людей, з якими познайомилася, та про ті страви, котрі коштувала, що Кевін замислився. Чи захоче вона відмовитися від таких пригод, аби бути з ним?

— А ще, там неймовірна кількість університетів. І всі вони вибудовані так, наче то не заклади навчання, а палаци якісь. 

— Бачу, що тебе вразила Європа, — Можливо, й здохляк проявив себе так, як він не зміг. 

— Ще б пак!

Легкий смуток заліз зміюкою в серце, й змусив його здригнутися. Все менше і менше шансів, що Лотті залишиться. Бо, хто ж відмовляється від можливостей побачити світ?

— Зайдеш? — запитав, зупиняючи авто біля свого помешкання. Кевін сильно ризикував, але не міг змусити себе відпустити маленьку капосницю. Ще хоча б мить побути поруч. 

— Що? 

— Зайдеш на каву? 

Він не міг стримати усмішки, адже Лотті перелякано задерла голову, аби, відкривши двері, подивитися на будинок біля якого вони були. 

— Я згадав, що обіцяв тобі купити нову сукню. І купив. Тільки от не взяв її, коли їхав до тебе. 

— Сукня?

— Так. На заміну тієї, котру викинув. 

— Ти купив мені сукню? — недовірливо перепитала вона. 

— Звісно. Я ж обіцяв. 

Лотті вийшла з авто, Кевін слідом за нею, радіючи, що вона погодилась підійнятися в його квартиру. 

— Я гадала, що ти забув про ту сукню. І обіцянку, — сказала Лотті, коли вони зайшли в ліфт. 

— Хіба я міг? — Він і справді не міг забути ані ту сукню, ані Лотті в ній. То була наче мана, котра щоночі була в його снах. А після, й поготів. — Каву будеш? 

— Тільки, якщо у тебе є щось солодке до неї. 

— Звісно. 

Опинившись у квартирі, Кевін першим ділом відвів Лотті на кухню. Витягнув кілька шоколадок, що тримав у шафці та включив кавомашину. 

— Ось, як ти любиш. — Він поставив чашку перед Лотті та не дивлячись на вуста, котрі були так близько та такі бажані, вийшов з кухні. Повернувся за кілька секунд з пакунком в руках. 

— Ось, твоя сукня. Сподіваюся, що розмір підійде. 

— Вау! — Лотті підскочила й вхопила пакунок. — Це ж такий дорогущий бренд. Як ти… Ой, яка краса. — задоволено мовила дівчина, витягаючи сукню та розглядаючи її. — Можна, я її приміряю? 

— Якщо бажаєш. 

— Рейчел та Даяна помруть від заздрощів, — весело щебетала Лотті. — Дякую. 

Вона поцілувала Кевіна в щоку та прожогом вибігла з кухні. Сама того не розуміючи, що щойно, зламала всі внутрішні бар'єри в його душі. Її щасливий, задоволений погляд манив, полонив. 

Двері в його спальню були прочинені. І крізь отвір він бачив Лотті, котра надягала на себе сукню. Приміряла її, та дивилася в дзеркало, задоволено усміхаючись. Навіть підморгнула собі, викликаючи у пам'яті Кевіна спогади. Такі болючі, та водночас, такі жадані.  Наче зачарований, він увійшов в кімнату й неквапливо підійшов до дівчини. 

— Ой, — зойкнула Лотті, коли він торкнувся змійки на платті. 

— Вибач, якщо налякав. Хотів допомогти з сукнею. 

Це було наче дежавю. Він, вона, проблемка з сукнею та неймовірне дике бажання бути ближче. 

— Дякую. 

Лотті повільно обернулася в його обіймах й так само неквапливо підійняла погляд. Аквамарин раптово став на кілька відтінків темніше. Та все ще так само заворожував його. Здавалося, що він тоне в океані й навіть не намагається врятуватися, адже теплі морські хвилі дарують спокій та блаженство. 

Лотті облизала пересохлі губи та гучно видихнула. Бажання заполонило кожну клітинку його свідомості та тіла. Його руки раптово опинилися на її талії, притягуючи ближче. Яка ж вона спокуслива!

Кевін нахилився та поцілував дівчину, навіть не запитуючи дозволу й не даючи шансу на втечу. Не тому, що вирішував за обох, а тому, що не мав змоги зупинитися. Він так шалено бажав її, наче від їхнього возз'єднання залежало його життя, існування. 

Пухкі губи виявилися, цього разу, ще смачнішими. Ще пухкішими. Їх хотілося куштувати, раз по раз, облизуючи то нижню, то верхню губу. Кевін так захопився, що й не помітив, як власні руки розстебнули змійку на сукні Лотті й стали погладжувати відкриту спину, повільно опускаючись все нижче і нижче.