Розділ 19.

Кевін
Вкотре розмова з Лотті перетворилася на чергову суперечку. І вкотре, він нічого не добився. Нічого, окрім чергової порції розчарування та болю. Але ж сам винен! 

А ці її вуста… Господи, чи він з'їхав з глузду? Ще зовсім недавно боявся навіть глянути на Лотті відверто, а тепер поцілував її при світлі дня, на очах в інших. А якби в коледж приїхав Люк чи Стелла. А може це було б на краще? 

Голова починала пухнути від рою думок. І серце судомно билося в грудині. Він все сам зіпсував, знищив, розтоптав мрії та світлі почуття, і заради чого? Заради, обіцянки! Так, заради клятої обіцянки, котру мав необережність дати. І не порушиш же її! Бо він — людина слова. 

Але втратити Лотті вдруге, він не може. Не має права. Інакше, просто втратив сенс життя. Якби банально це не звучало, Кевін поволі розумів, що без своєї Шарлотти — він нещасний. 

Проблема була в тому, як розв'язати цю проблему: де шукати вихід з ситуації в котру сам себе загнав? А ще ж здохляк Кайл! 

Крізь туман думок просочився телефонний дзвінок. Кевін кинув погляд на свій смартфон та скривився. Моллі! Ця клята жінка ніяк не хотіла вгомонитися та дати йому спокій. Попри те, що отримала чимало з того, що хотіла, але чого не заслуговувала. 

— Що? — роздратовано запитав, коли телефон вкотре завібрував. Моллі була наполегливою, коли щось стосувалося її добробуту. 

— Фу! Як не гарно, синочку, так розмовляти з рідною матір'ю, — пожурила вона його, викликаючи лише гнів. Він її не пробачив, та й ніколи не пробачить. А те, що нині не вигнав — вимушені міри. Аби захистити його квітку. 

— Ти мені не матір. — безцеремонно сказав, зовсім не хвилюючись про почуття останньої. 

Так само як і вона не хвилювалася про нього, проводячи ночі не у квартирі з сином, читаючи йому казки, а в ліжку чергового кохання. І не те щоб маленький Кевін не бажав їй щастя чи добра, він просто не мав бути останнім номером в її житті. Не можна кинути своє дитя, голодне та хворе на одинці з глухими стінами, та піти розважатися. А потім, повернутися вдосвіта — п'яною — й звинувачувати у всіх смертних гріхах. 

— Звісно ж, матір. Та можемо зробити тест, якщо ти сумніваєшся, — засміялася вона. Та Кевіну було не до сміху. 

— Матір — та, котра виховала, вигодувала, дала любов, турботу, а не ти — п'яна хво… — Кевін запнувся на півслові, бо розумів, що його понесло. Він не має так поводитися. Він не має права ставати схожим на Моллі. Він — вище цього всього. — Коротше, що тобі треба, бо я зайнятий?

— Все те, що й завжди. — лагідно пробелькотіла Моллі, зрозумівши, що з Кевіном нині краще не гратися. 

— Дідько! Куди ти витрачаєш ці гроші? — його обуренню не було меж. Він був ладен платити за її мовчання, але є ж всьому є межа. Та і його матеріальний стан має певний ліміт. 

— Я — жінка. І я потребую багато для того, аби виглядати, і… —

Кевін закотив очі. Його бісила ця її манера розмовляти. І сам факт присутності Моллі в його житті. Він тому то й образився на батька, що той просив дати їй шанс, вислухати, прийняти в сім'ю. Невже Пітер дійсно повірив в те, що це стерво змінилася? 

— Слухай, жінко, — грізно сказав, вкладаючи у слова всю злість та лють — на себе, на ситуацію, на здохляка Кайла й звісно ж на Моллі, — притримай коней, бо я ж можу й прикрутити гайки. Мій рахунок у банку має ліміт, як і моє терпіння. 

Моллі пирскнула й розсміялася. 

— Замаленький, аби мені погрожувати. Та якщо хочеш все закінчити, без проблем. Тільки нагадай мені, чи офіс Харпера досі знаходиться на вулиці… — вона єхидно промовляла кожне слово, вочевидь смакуючи свою перевагу над власним сином. Ницої жінки й годі було уявити. 

Кевін стиснув пальцями кермо, котре не міг випустити ні на секунду, бо вів авто. Хоча, дуже хотілося. І замість керма, бажано, було б стиснути тонку шию біологічної матері. Ох, якби тільки міг.

Та розуміючи ситуацію, крізь зуби, прошипів:

— Ввечері наберу. — і скинув виклик. 

Якщо після поцілунку з Лотті та ляпаса, Кевін був на грані, то тепер, після сутички з Кайлом та розмови з Моллі — його розривало на шмаття. Якась безвихідна ситуація, з якої не глянь сторони. І навіть їхати в офіс не було сил. Хоч варто було б трішечки розгребтися зі справами. Їх то завжди обмаль. 

І коли Кевін вже вирішив розвернутися та їхати на роботу, смартфон знову завібрував. Телефонував Браян. 

— Гей, старий! — вигукнув друг, щойно Кевін відповів. — Куди пропав?

— Нікуди. 

— Ага. Нікуди. — перекривив його Браян. — Обіцяв, що підемо в той новий клуб на минулих вихідних, а сам навіть не зателефонував. 

Браян обожнював вечірки, тусню, клуби, але не мав з ким це розділити. Іноді, він благав Кевін кудись вибратися вдвох. І раніше Кевін би з радістю це зробив, але після Лотті… після тієї ночі з Лотті, всі ці клуби викликали у нього тугу.  Та й був ризик знову зустріти там когось з тих дівок, що він чіпляв на одну ніч, аби забутися. Так він зійшовся знову з Лейлою, і це було найдурніше його рішення. І з його наслідками він ще зіштовхнеться. 

— Я був зайнятий.