Розділ 18.

Кевін
Він знав, що він чергового поцілунку з Шарлоттою йому знесе дах. Та не думав, що це буде саме так. Гаряче, нестримно, і до біса приємно. Так, це був найкращий поцілунок в його житті. Тільки от Лотті… Дідько!

Кевін не встиг усвідомити, що трапилося, поки шкіру щоки не обпалило від ляпаса. Її ляпаса. І вона це зробила усвідомлено, ціленаправленно. Так, наче хотіла вмістити в цей жест весь біль та розпач, котрі він їй заподіяв. І справа була не лише в появі здохляка. Лотті, котру він знав змалечку, виросла. І обросла колючками. І не останню роль в цьому відіграв саме він. 

Піднісши руку до щоки, потер місце удару й усміхнувся. По тілу розлилося приємне тепло. Надія є. Їй не байдуже, а отже — він може виправити все й повернути собі свою капосницю. Бо якби Лотті було байдуже до поцілунків, вона б не відповідала так щиро та самовіддано, і вже точно не давала йому ляпаса. Коли людині все одно, вона просто йде. 

— Якого біса? — поруч закрихтів здохляк. Штовхнув Кевіна в плече, відсуваючи від Лотті та затуляючи її собою. 

Його очі палали, переповненні люттю, вилиці помітно рухалися, а руки були стиснуті в кулаки. Він мав намір розпочати бійку. І Кевін був би не проти, навіть дуже не проти. Та не любив грати на публіку. Та й Лотті не оцінить, якщо він у два кроки вкладе її бойфренда на лопатки. А він би міг. Знав, що міг. 

— Чого ти з ним цілувалася, Шарлотто? — обурливо запитав, обертаючись до дівчини, викликаючи у Кевіна бажання таки наплювати на все й вмазати красунчику по фізіономії. Цікаво, чи зможе він тоді торгувати нею? Навряд чи. 

Лотті розтулила вуста, аби вимовити щось, та Кевін її випередив, вхопивши Кайла за комір сорочки в яку він був одягнений та потягнув на себе. 

— Якщо хочеш з'ясовувати стосунки, то роби це зі мною. Як чоловік. А не лякай її. Вона тут ні до чого. — гнівно промовив Кевін кожне слово. 

— Ні до чого? — пирскнув Кайл. 

— Так. — чітко сказав, — Це я її поцілував. — додав, викликаючи у здохляка ще більше люті. Тепер, його очі практично налилися кров'ю від злоби. — Чому? — усміхнувся Кевін, дратуючи хлопця якомога більше. — Бо — хотів. 

Кайл втратив останні крихти здорового глузду й таки поліз на Кевіна з кулаками. Вочевидь, сутички було не уникнути. Та може, це й на краще. 

Зітхнувши зі співчуттям в інтонації, Кевін ступив крок назад, дозволяючи Кайлу зірватися з місця та зустрітися з порожнечею перед собою. А тоді, схопив його за руку й вигнувши в потрібному напрямку, загнув за спину хлопця, блокуючи будь-які його рухи. Біль в руці мала б його трішечки привести до тями й не дозволити розвивати конфлікт. Зрештою, Шарлотта поруч була схожа на бліду поганку й вочевидь більше за здохляка хвилювалася, ніж за нього, Кевіна. Ця думка неприємно кольнула серце, викликаючи смуток. Ледь відчутний, та все ж, Кевіна це зачепило. Невже вона вважала, що він, Кевін, такий монстр, що скористається перевагою й поб'є слабшого? 

— Відпусти! — проговорив Кайл, сіпаючись в руках Кевіна. Він намагався послабити захват, та сили були нерівні. Кевін з дитинства займався різноманітними видами боротьби, й хоч нині не часто заходив в клуб, проте уміння не втратив. 

— Якщо заспокоїшся, то відпущу. — спокійно відповів, спрямовуючи погляд на Шарлотту. Вона була не то перелякана, не то схвильована. В куточках її очей виднілися сльози. Вона боялася його? 

Кайл сіпнувся знову й не розрахувавши сили з якою це зробив, застогнав від болю. Шарлотта зойкнула й кинулася до нього. 

— Відпусти його. — схлипнула, метнувши блискавиці поглядом сповненим образи та страху. 

Кевін послабив захват та відпустив здохляка. В грудині зашкрябало, а все тіло обійняв холод. Його морозило. Бо він спочатку отримав неймовірне задоволення, цілуючи найсолодші у світі вуста, а потім — відчув сором і розпач через те, що Лотті вибрала бік здохляка, хоч бачила, хто першим почав бійку. 

Можливо, він переоцінив ситуацію? Не такий вже він їй і потрібен? 

Кевін хитнув головою та глибоко вдихнув, намагаючись втихомирити власних демонів. Хотів поговорити з Шарлоттою, пояснити свій вчинок після їхньої спільної ночі, а зрештою зробив лише гірше. Бо тепер, вона жалітиме здохляка, й відчуватиме провину за скоєне. 

— Тобі краще піти, — голос Лотті, як і її слова, врізалися у свідомість. І все його тіло напружилося під її поглядом. Важким, пронизливим, сповненим гніву та образи. Невже вона встигла прив'язатися до здохляка? А може й покохати його? 

— Так, тобі краще забратися звідси. — розправивши плечі, промовив Кайл. — А ще краще, не тільки з цього конкретного місця, а й з життя Лотті. Назавжди. 

— Кайле… — ледь чутно сказала Лотті, хапаючи хлопця за руку, — Зупинись…

Та здохляк слухати не хотів. Його ображена гордість та его говорили за нього. 

— Він має зникнути й не псувати тобі нерви. Ти не іграшка, яку він може викинути, а потім знову підібрати, ламаючи тебе так, як йому забажається. Ти гідна кращого. 

Кевін хмикнув, притиснувши вуста докупи. Дивився на здохляка поглядом, сповненим люті та гніву, розуміючи, що в цих словах таки є зерно правди. Він скористався слабкістю Лотті, її наївністю та недосвідченістю, аби втамувати голод, а на заміну нічого не дав. Він це усвідомив. Та було надто пізно. Лотті вже поїхала до Європи. Але ж не стане він виправдовуватися перед Кайлом.