Розділ 17.

Шарлотта
Тягти валізу, яка зараз давалася надто важкою, було доволі незручно, але й просити Кевіна про допомогу не могла. Не мала права. Не бажала зрештою. Злість та обурення бурлили в грудях наче лава в кратері вулкана. Здавалося, що от-от вона вибухне й потік слів та емоцій вивернеться на голову Кевіна. Тільки от чи зрозуміє він її? Чи зрозуміє той сором який вона відчуває з його милості?

— Можна подумати я мале дівчисько, — буркнула спересердя не помітивши, що зробила це в голос.

— А хіба ні? Ти ж справжнісіньке дівчисько, яке спить та бачить аби скоїти чергову капость, 1 пролунав позаду голос Кевіна й Лотті від переляку підскочила та зойкнула.

— Ти… Ти що, переслідуєш мене?! Смерті моєї хочеш, що так підкрадаєшся? — затараторила вона зрештою зупинившись та повернувшись обличчям до Кевіна. Вже й вилетіло з голови слова, якими збиралася його назвати за те, як все обернув в автомобілі. Щоправда, за своїми думками не помітила як він пішов за нею. І тепер не на жарт злякалася.

— Я й не думав підкрадатися, — хмикнув та користуючись тим, що Лотті переходячи на суперечку почала активно жестикулювати, вхопив її валізу та спокійнісінько попрямував до ліфта та натиснув кнопку виклику.

— Але зробив це! — нахмурилася Лотті спостерігаючи за тим, як Кевін входить до ліфта та притримуючи двері відчиненими підняв брову наче запрошуючи її увійти слідом за ним.

— Я увесь час йшов поряд. Просто ти не помітила, — широко всміхаючись відповів Кевін й мимоволі Лотті зауважила, що вона скучила за цією його посмішкою.

Не можна! Це ж Кевін! Він же відштовхнув тебе. Тепер ти з Кайлом! — заволав внутрішній голос, чи то сумління й Лотті піддаючись йому заперечно кивнула головою

— Я не відійматимусь з тобою. І взагалі, ти казав, що поспішаєш. Для чого тоді зараз ця вистава?

— Дідько, Лотті, я… — Кевін зробив крок їй на зустріч з простягненою рукою й не помітив як переступив поріг ліфта й залізні двері з гуркотом закрилися позаду нього.

— Моя валіза! — вигукнула Лотті кидаючись вперед.

Кевін не відразу зрозумів свою помилку, а коли зрозумів, то натиснув кнопку виклику ліфта. І в цю ж мить те саме зробила Лотті. Від дотику їхніми пальцями пройшло щось наче струм, який вхопивши свою жертву не хоче її відпускати. Так і вони тримали удвох кнопку аж поки ліфт не повернувся назад.

Кевін поглянув чи є валіза, а тоді вхопивши Лотті за талію увійшов до ліфта тягнучи її з собою.

Від несподіванки вона заклякла й гучно ковтнула слину. Виявилося, що не так вже й просто бути поруч з тим, кого бажала так багато років. З тим, хто спершу подарував надію, а потім скотив в прірву почуттів. Прірву, яка не лише розбила серце, а й лишила там дірку.

Міцно стиснувши зуби Лотті відвернула голову від Кевіна аби раптом не прочитав тих емоцій, якими ділитись з ним не бажала. Зробила зусилля аби думки про минуле змінились рахунком поверхів. Чомусь ліфт підіймався надто довго. Адже це всього кілька поверхів, вони б мали вже зупинитись. Вона перевела погляд на лампочку, що миготіла поруч з нумерацією поверхів і її очі округлились. Вони й справді були на кілька поверхів вище, ніж потрібно.

Розбиратися нащо Кевін це зробив вона не мала бажання. Просто зробила крок аби дотягнутися до кнопок та натиснути потрібен поверх. Але Кевін її випередив й натиснув щось, через що ліфт взагалі зупинився.

— Ти… Ти що коїш?! Поверни все як було! — намагалась сказати якомога грізніше, але вийшло якось приглушено, наче їй не вистачало повітря. Та і його таки могло не вистачити, адже замість щось сказати Кевін наблизився до неї та поставив руки так, що вона опинилася в пастці з якої вибратися не могла. Та й не зрозуміло чи хотіла.

Вона вже й забула як це, коли він так небезпечно близько. Настільки близько, що вона практично тоне в його ароматі. Настільки близько, що можна з легкістю роздивитися потемнілі очі, відчути гарячий подих, торкнутися руками грудей. Щоб відштовхнути, звісно. Відштовхнути. Але згодом. Переконувала себе, що лише трішки доторкнеться, відчує жар тіла й шалений стукіт серця в грудях. А тоді відштовхне… 

Напевно. Бо раптом сили покинули її, а розум затьмарився. Бо хіба може бути інакше якщо, щойно закрила очі, відчула смак його поцілунку — не відштовхнула, а навпаки, вхопила за сорочку та потягнула на себе… Аби втриматися! 

До тями прийшла коли до її тями дійшов звук стогону. Палкого та задоволеного стогону Кевіна. Кевіна! Того самого, що провів ніч з нею заради миттєвого задоволення, а потім заявив, що це нічого не означає. Не може вона стати на ті ж самі граблі! Не може дати скористатися собою!

Звідкись взялися сили й, різко розкривши очі, відштовхнула його в груди. Й поки Кевін з нерозумінням дивився на неї та намагався зрозуміти що змінилося, вона все ж натиснула кнопку потрібного поверху.

— Лотті, що…

— Більше не роби так! Ніколи! — промовила притуляючись до протилежної від Кевіна стінки. Вуста ще й досі поколювало та відчувався смак його поцілунку. Це заважало тверезо мислити. Тож лишалось сподіватись, що ліфт зупиниться швидше, ніж Кевін знову щось подібне утне. Бо тоді хто-зна, чи зупиниться вона вчасно.

— Ти ж хотіла цього не менше, ніж я. Ти відповіла на поцілунок, Лотті! — Кевін зробив крок на зустріч їй та в цю мить ліфт зупинився й двері відкрились.