Розділ 16.

Шарлотта
Тієї миті, коли вона вже вирішила піти в напрямку, де зараз мали б бути Кайл з Кевіном, вони самі з’явилися звідти. З завмиранням серця Лотті розглядала обох, бажаючи пересвідчитися чи немає ран бодай в когось. А тоді зустрілась з поглядом Кевіна. Попри ясну погоду його погляд був темним, наче буря. А ще у ньому читались злість та голод. Тільки от їй здавалося, що з’їсти він хоче її, а не шматок м’яса. Погляд опустився нижче, на міцно стиснуті губи та підтиснуте підборіддя. Він невдоволений. Тільки от чому? Через роботу чи…

Додумати вона не встигла. Бо Кевін раптом посміхнувся одним лиш кутиком вуст й підморгнув їй. Лотті зрозуміла, що видала себе. Й, наче школярка, швидко відвела погляд вбік. Той самий бік? де було обличчя Кайла. Не менш невдоволене, ніж обличчя Кевіна. Не важко було здогадатися, що він зрозумів на кого щойно витріщалася його дівчина. Зрозумів, але не видав ні її, ні своїх емоцій.

— Добрий ранок, кохана! — промовив Кайл? підійшовши ближче й палко поцілував Лотті на очах у всіх.

В першу секунду Лотті хотіла відштовхнути його, але потім передумала. Зрозуміла, що це чудовий спосіб показати Кевіну, що вона щаслива й в них з Кайлом все добре. Така собі помста за той його поцілунок з тією брюнеткою в кафе.

Їй подобалися поцілунки Кайла. Та цей був особливим. Адреналін в крові зашкалював, змушуючи серце калатати наче скажене. На якийсь час їй і справді вдалося поглибитися в відчуття й забути про те, що вони не самі. Та щойно Кайл обійняв її руками за талію та притягнув до себе за їх спинами почулося невдоволене кахикання.

— Ну все, досить. Не змушуй мене передумати щодо хорошого ставлення до тебе.

Батько! Лотті почервоніла, як їй здавалося, від маківки до п’ят. Насправді ж на її обличчі з’явилися яскраві рум’янці. Наче дитина, що нашкодила, вона відсахнулася від Кайла й винувато поглянула на батька, гарячково думаючи про те, що сказати батьку. Та їй говорити не довелося. За неї це зробив Кайл.

— Пробачте, не втримався, аби не поцілувати свою дівчину, — промовив хлопець, переплітаючи їхні з Лотті пальці.

На останньому слові він зробив особливий наголос і, судячи з невдоволеного хмикання поруч, ці слова більше були для Кевіна, ніж для Люка. Від цього вона вже й не знала, як себе поводити та що має відчувати. З одного боку вона раділа, що так діє на Кевіна. А з іншого, не зовсім розуміла чому його це так зачіпає. 

А ще… Чомусь саме зараз, і саме після таких слів Кайла, вона себе відчула цукеркою, за яку б’ються хлопчаки. Та й ще й на очах її батьків. Навряд чи це пристойно виглядає в їхніх очах. Ех, якби не Кевін та її реакція на нього, то й все було б по-іншому.

“Ні, треба забиратися з ранчо” — вирішила для себе. Якомога далі від спокуси. Подалі від Кевіна.

— Ми підемо, — зрештою промовила Лотті, прийшовши до тями, — Приготую Кайлу поїсти.

— Я теж не відмовлюсь смачно поїсти, — гучно промовив Кевін, коли вони з Кайлом хотіли йти.

Несвідомо Лотті стиснула долоню Кайла та у відповідь відчула, як він ніжно погладжує її руку великим пальцем. Він завжди так робить, коли хоче її заспокоїти. І на диво, це діє. Щоразу. Але не зараз. Бо, попри все, Лотті здавалось, що її ноги от-от підкосяться. В грудях зароджувалася справжня буря емоцій, які вона ніяк не могла вирізнити. Та й не хотіла.

— Звісно, їжі на всіх вистачить, — тільки й відповіла Лотті та не дивлячись на Кевіна, попрямувала в будинок практично тягнучи за собою Кайла.

Опинившись в будинку хотіла була поговорити з Кайлом, але слідом за ними увійшов Кевін та Стела. І, якщо, Кевін пройшов повз, кинувши лише нищівний погляд, то Стела запропонувала свою допомогу в приготуванні пізнього сніданку чи радше раннього обіду. Хіба відмовиш матері?

— Розповіси, що у Вас коїться? — обережно запитала Стела, не відриваючись від приготування.

— Ти про що?

— Ви з Кайлом надто напруженні. У Вас все гаразд? Можливо потрібна порада? Я ж теж молодою була. Розумію дещо… — Стела осіклась наче сказала щось зайве та підвела погляд на Лотті, яка зосереджено переставляла тарелі на столі. Надто зосереджено.

Шарлотта вагалась, чи варто починати з мамою розмову стосовно того, що коїться в її душі. По-перше, вона зараз й сама розгубилась та не знала достеменно, що відбувається. А по-друге, Шарлотта була впевнена, що мама не зможе тримати це в таємниці від батька. Принаймні, не все. Адже у них, здається, немає жодних секретів. А от батьку точно не варто знати всього того, що відбувається з його, як він гадає, ще маленькою Лотті.

— Нічого такого, — зрештою відповіла, знизуючи плечима, наче підтверджуючи свої слова, — Хіба що втомились з дороги. Адже ми з аеропорту відразу сюди. Сама розумієш, політ не годину чи дві. Втомлює. А завтра маємо важливі справи. Кайл свої, я свої. Мені треба навідатись в універ. Скласти іспит в одного з викладачів, який його дистанційно не захотів приймати. І все це в обмежені терміни, — Лотті хоч і не обдурювала, та все ж намагалася говорити якомога переконливіше, аби мама не здогадалася, що тут ще й інші причини заховані.

— То ти не лишишся? Полетиш назад в Європу?!

— Звісно! Адже моє стажування не завершене. А чому ти сумніваєшся?

— Просто мені здалося… Ні, не зважай. Це здалося.