Розділ 14.

 Кевін
Розмова з батьком залишила не приємний слід в його душі. Все нутро неприємно скручувало від думок про те, що він вкотре збрехав близькій йому людині. І від того, що батько лише вдав, що повірив. Насправді ж, Пітер дуже добре знав свого сина, і це змушувало його хвилюватися ще більше. Бо чесний та принциповий Кевін ніколи раніше не дозволяв собі таке. А це означало лише одне — проблема є і все набагато гірше, аніж собі уявляв Пітер. 

Та сина він затримувати не став. І вже за кілька хвилин Кевін рушив до свого автомобіля за подарунком для Люка. Бо хотів вручити йому пакунок, коли всі будуть за столом. 

Взявши пакунок, він повертався назад і вирішив, що спочатку пройдеться в садку. Заодно заспокоїться та вгамує шалений серцевий ритм. Якраз всі розсядуться і йому не доведеться чекати. 

Садок був все таким же, як його пам'ятав Кевін. Стелла добряче дбала про цю частину ранчо й за останні роки все стало лише гарніше. Особливо та частина, де були висаджені різноманітні квіти та кущі. Пройшовши далі, Кевін зупинився біля дерева вишні. Задер голову та задумливо усміхнувся, пригадавши, як колись Лотті залізла на самісіньку верхівку дерева, аби зірвати найсоковитіший плід, а потім боялася злізти. Плакала та просила його про допомогу. І отримавши її, гарно віддячила йому — поцілувавши в щоку. А ще назвала його — своїм рятівником. Який же він був гордий тоді! Не те що нині. 

Приємний спогад неприємно різонув по серцю, натягуючи нерви, наче тятиву. Кевін зітхнув та розвернувшись, попрямував туди, де було застілля. Та несподівано, зупинився на пів шляху. Бо перед очима повстав образ Лотті. Скільки ж часу вони не бачилися?

Кевін примружився, аби впевнитись, що не бачить марево, та краще б осліп назавжди, бо перед його очима розгорнулася болюча сцена: Здохляк цілував Лотті. Його Лотті. 

Серце обухом впало до ніг. Вільна рука миттєво стиснулася в кулак. Злість заполонила все його єство. Здавалося, що навіть погляд палав, таким він був лютим. Але ж вдіяти нічого не міг. Лише споглядати, як бажану дівчину цілує інший. 

Кліпнувши двічі, Кевін видихнув та спробував сфокусувати погляд на парочці. Подумки, жадав, аби це йому примарилося. Однак, дива не трапилося й перед ними дійсно були Кайл та Лотті. Чи знали батьки, що вона приїде? А Люк зі Стеллою? Чому не повідомили йому? Хоча, не повинні були. 

Тим часом парочка поцілувалася, а потім взялася за руки та рушила у бік гостей. Зі сторони вони виглядали доволі мило. Така собі пара молодих закоханих людей. І усмішка Лотті здавалася такою теплою, справжньою. 

Серце кольнула ревність. Невже вона справді щаслива з цим здохляком? А якщо й так? Сам винен! Сам відштовхнув. 

Голова починала гудіти від думок. І настрій скотився до позначки “нуль”. Та й бажання бути на святі вмить зникло. Та просто втекти він не міг. Дорослий мужик, же. 

— Сюрприз! — заволала Лотті, з'являючись перед гостями, тим самим, викликаючи у всіх присутніх щире здивування та веселий сміх. 

Люк першим пішов обіймати доньку. За ним Стелла та малюки. А потім й всі інші. На Кайла всі дивилися з цікавістю. 

— Який гарний подарунок, серденько! — провила Стелла, обіймаючи Лотті. 

На її очах бриніли сльози щастя. Не тільки він, Кевін, скучив за Шарлоттою. Хоча, сказати, що скучив — це нічого не сказати. Він без неї — не він. Хоч і продовжував жити, працювати, зустрічатися з дівчатами, навіть Лейлі дав другий шанс. Але в глибині душі він знав — всі вони — лише на одну ніч. Бо жодна не могла змусити відчувати те, що відчував до малої капосниці. Та й навряд чи хтось, коли-небудь, зможе. 

— Чому не подзвонила? Ми б зустріли. — сказав Люк, знову обіймаючи доньку. 

— Так сюрприз би не вдався. — усміхнено щебетала Лотті. 

Він ловив кожен її жест, кожне слово, обіймав поглядом і поволі закипав. Кров бурлила в жилах, розносячи по тілу отруту — ревнощі. Він страшно, дико ревнував. Хоч і не мав на це права. Вони — чужі. 

— А ще ж зі мною Кайл. Він все організував та допоміг з валізами. 

— Так, з валізами особливо. — заговорив здохляк. — Адже Лотті там стільки подарунків накупила. 

Люк підійшов до хлопця та потиснув йому руку. 

— Чудово, що допоміг. — сказав, скануючи Кайла, наче піддослідного кролика. Від чого у Кевіна виникла думка, що хресний не надто полюбив хлопця своєї доньки. І це викликало в нього відчуття радості. Значить, у здохляка менше шансів стати зятем, ніж сам Кевін уявляв. 

— Йдемо до столу. — запросила всіх Стелла, — Йдемо, бо холодне м'ясо не смачне. 

Гості рушили до своїх місць. Кожен сів там, де хотів. Для Кайла та Лотті принесли ще два стільці. І тільки Кевін непорушно стояв та  спостерігав за сімейною ідилією. Не був в стані змусити себе вийти з тіні та сісти за один стіл з нею. І не тому, що боявся побачити осуд в небесних очах, а тому, що не вірив, що може стриматися й не втнути дурницю. 

Він її так довго не бачив, що здавалося, почуття трішки притупились, та де там! Він наївний та дурний. Щойно побачив Лотті, зрозумів, — він все так же бажає її. Вона повинна належати йому і лише йому! Та чи можливо це?

— Кевіне, а ти чого чекаєш? — голос Стелли змусив його повернутися до реальності. І вийти з тіні.