Розділ 12.

Кевін
— Тату, я лечу в Європу! 

Усміхнена Шарлотта увірвалася в кабінет Кевіна, перервавши не надто приємну розмову з Харпером. Уже сама присутність хрещеного та старого друга в цих стінах, та ще й в такій справі, вивели Кевіна з рівноваги, котру так старанно намагався досягти. І тут — на тобі!

— Мене хлопець з собою покликав, і я погодилась. — весело прощебетала мала, розкриваючи обійми для батька. Її погляд палав від задоволення. Якого саме — Кевіну думати не хотілося. 

— Якраз там пройду стажування,  — додала, дивлячись на батька своїми небесного кольору очиська. — В найкращому виші Європи. Як ти й хотів! 

Притулившись до батька, Лотті вдоволено зітхнула і Люк її обійняв у відповідь. На його обличчі  з'явилася тепла усмішка, риси обличчя витягнулися, як і сам чоловік. Він розслабив плечі та став у вільнішу позу. 

— Стривай-но, доню, — лагідно промовив Люк, — а чи не зарано для такої подорожі? Аж до Європи. То, якось дуже далеко.

Лотті стрепенулася й відійшла від батька. Глянула ображено та насуплено, склавши руки на грудях. І її апетитні форми відразу обтягнула тканина одежі, викликаючи у Кевіна тахікардію. В грудині зашкрябало, а зрадлива пам'ять підкинула гарячі миті їхньої спільної ночі. Йому довелося відвести погляд, аби не застогнати в голос від раптового бажання. 

— Вчитися — саме час, татусю, — спокійно сказала Лотті, — а цей виш, куди я хочу вступити, просто фантастичний. У них найкращі викладачі працюють, з усього світу. До того ж я маю показати, що я в стані впоратися з усім саменька. Розумієш? 

Кевін приглушено зітхнув, розуміючи, що кінець вже близько. Кінець їхнім відносинам. Тим, котрих по суті й не було. І він сам в цьому винен. Тільки-но Харпер дасть донечці своє благословення, вона відразу випурхне з гнізда. І поїде світ за очі. Якомога далі від нього, Кевіна. 

— Я розумію, маленька. Але… — Люк повернувся й глянув на Кевіна, вочевидь очікуючи від нього підтримки у такому непростому рішенні.  І хоч серце та думки Кевіна розривало від суперечливих емоцій, він не міг насильно тримати Лотті біля себе. Він і так достатньо образив її, скористався її наївністю. 

Саме тому, він лише знизав плечима та всівся за свій письмовий стіл. 

— Що “але”, татусю? 

— Багато “але”, Шарлотто. Відстань, чужі люди, чужа країна, і ще молодик оцей, про якого я нічого не знаю. — розвівши руки, промовив Люк. — Кевіне, хоч ти їй скажи! — зрештою, попросив.

Та Кевін не встиг й рота розтулити, як Лотті заголосила:

— Ну от! Знову, ти, таточку, за своє! — в її голосі звучали не тільки докори, а й обурення, — Небезпечно, далеко… і так кожного разу. Я ж ніколи не виросту і нічого не досягну, якщо ти будеш ставитися до мене, як до дитини. Краще вже скажи, що не віриш в мене! — на останньому слові, Лотті вже хлюпала носом. Знала, мала капосниця на що надавати, аби строгий Харпер розчулився та подобрішав. 

— Ну, перестань, — Харпер стиснув вуста докупи та підійшовши до доньки, обійняв її, притулив до себе. — Я вірю в тебе більше, ніж хтось інший, повір. Просто, як кожен батько, я хвилююся за тебе. 

І я… — подумав Кевін, ковзаючи сумним поглядом по силуеті цих двох людей. Йому до скреготу хотілося наплювати на всі правила та обіцянки й заборонити Лотті їхати не те що до Європи, до сусіднього міста. І доказів у нього знайшлося б чимало, особливо для Харпера. Та це було б нечесно стосовно дівчини. 

— Та я буду не сама, а з Кайлом. Він — класний! 

Кайл! Здохляк! — буря в душі Кевіна досягла небачених раніше масштабів. І серце шалено застукотіло, віддаючись луною в скронях. 

— Може, він і класний, але чи надійний? — зауважив Люк. — До того ж я його в очі не бачив. 

Зате я бачив! Мутний, він! — ревнощі роздирали Кевіна та він продовжував мовчати. Може, то й на краще, що Шарлотта поїде й вони не бачитимуться щодня. Час та відстань лікують. 

— Так, не проблема. Побачиш. — жваво сказала Лотті. — Він якраз хотів прийти до нас на вечерю. Може, сьогодні чи завтра? — Люк хитнув головою та задумливо глянув на доньку. Сумнівався, як завжди в усьому, що стосувалося любої донечки. — Татусю, ну, будь ласка. Це такий шанс. 

— Ну гаразд, можемо почати зі знайомства. — зрештою, сказав Люк. І Кевін здригнувся, ламаючи ручку, котру взяв в руку, аби хоч якось втриматися за реальність. 

— Ух, чудово! Татусю, ти не пошкодуєш! — Лотті весело защебетала та поцілувала батька в щоку. — Піду, зателефоную Кайлу, і мамі. Треба все організувати. 

— Зачекай, Шарлотто, може не сьогодні? — запропонував Люк та його вже ніхто не чув. Лотті вибігла з кабінету й миттєво зникла за його дверима. 

Кевін втягнув повітря носом та проковтнув уявний клубок, що застряг в горлі. Торкнувся рукою краватки та ослабив її. Здається, він не дихав нормально весь той час, що мала капосниця була в його кабінеті. І ще питання, чи буде він дихати нині, так, як раніше. Адже без Лотті під боком, він… — Кевін не встиг додумати думку, як його увагу привернув Харпер, котрий все ще знаходився в його кабінеті. 

— Думаєш, я поспішив? — Люк підійшов до письмового столу й сів на стілець навпроти Кевіна. — Хто цей Кайл, ти знаєш?