Розділ 11.

Кевін
Він сидів на краю ліжка, де нещодавно кохався з найбажанішою у світі дівчиною й важко дихав. Грудину стискало від суперечливих емоцій. Адже хіть та пристрасть перепліталися з почуттям відповідальності та обов'язку. Останнє, неабияк гнітило й заважало насолодитися своїм щастям сповна. Бо він таки щасливчик, таку зірку з неба дістав. Хоч й не заслуговував на неї. Аніскілечки. 

Але яка ж вона прекрасна — його Шарлотта! Ніжна, щира, відверта. Справжня! Чи зможе він коли-небудь забути цю ніч? Стерти з пам'яті її безневинний образ?  А тепло аквамарину? М'якість пухких губ? Піддатливість юного тіла? 

Чим більше Кевін роздумував про власну слабкість, тим сильніше пульсувала жилка на шиї, завдаючи ледь відчутного болю та дискомфорту. Та він розумів — ці відчуття ніщо в порівнянні з тим, що він відчує завтра. Завтра, коли емоції вщухнуть, погляд проясниться, а голос розуму, що так міцно спав під час його божевільного вчинку, — рознесе на друзки всі його принципи та правила. Сумління просто знищить його, як і почуття провини. 

Лотті заворушилася на ліжку й він стиснув долоні в кулаки. Надавати б собі зараз тими руками добрячого прочухана! Чим він думав, коли повівся на провокацію? Навіщо дозволив полум'ю сліпої хіті обпалити їх? Навіщо зробив те, що пробачити собі ніколи не зможе? 

Накривши Лотті простирадлом, встав та пішов до ванної. Контрастний душ йому був вкрай необхідний, як і час, аби втихомирити оскаженіле серце. Бо воно, сп’яніле від щастя та задоволення, буде розбите завтрашнім ранком та реальністю. І Кевін знав, що вчинити інакше він не може. Тільки розбивши власне серце, зможе подарувати Лотті ту свободу на яку вона заслуговує.

Чомусь саме ця мить промайнула перед його очима, поки Шарлотта виливала стакан з соком на нього та його супутницю — яскраву брюнетку. І відчуття провини з новою силою залоскотало його нервові закінчення. Жилка на шиї знову запульсувала. Та він, міцно стиснувши вільну руку в кулак, стримано посміхався. Наперекір власному серцю та почуттям, продовжував непорушно сидіти поруч з брюнеткою, котра вже на всю кафешку горланила, обзиваючи Лотті на чім світ стоїть. А побачивши байдужість дівчини, кинулася на неї мало не з кулаками. Та раптово, між ними з'явився хлопець. 

Здохляк! Той самий! З відео! А щоб його!

Кевін різко підвівся. Гнів з'явився ніби нізвідки й вмить заполонив кожну клітинку його тіла. Й так захотілося натовкти пику нахабному парубку, котрий посмів торкнутися його Лотті — взяв дівчину за руку, та обійнявши за талію, повів геть з кафе. І з його життя…  

— Кевіне, чого ти мовчиш? — брюнетка, ім'я котрої не запам'ятав, кинулася до нього з докорами. — Чого не заступився за мене? Вона ж… — гнівно мовила брюнетка, — Вона ж мене облила, зіпсувала сукню. Вона має за це заплатити. 

— Заспокойся… — на силу промовив, стримуючи бажання побігти слідом за Шарлоттою. Побігти, зупини й попросити пробачення. За все, що накоїв. 

— Заспокоїтися? Ти це серйозно? — не вгавала дівчина. Хоч вона й мала рацію, та Кевіну було байдуже на то. 

— Так. Заспокойся. — він дістав з кишені гаманець та витягнувши пару купюр, сунув брюнетці до рук. — Браяне, будь другом, розплатися й проведи дам додому. Я мушу поїхати в справах. 

— Звісно. — трішки ошелешено відповів друг, але глянувши в його вічі, з розумінням кивнув. 

— Дякую. 

Відсунувши брюнетку, Кевін просунувся повз та вийшов з кафе. Найбільше у світі йому зараз хотілося знайти можливість, аби повернутися в минуле й змінити те, що розбило серце його Шарлотти. І вочевидь, зламало їхню багаторічну дружбу. 

А може, це й на краще? Лотті побачила його з іншою, то не буде фантазувати собі щодо “щасливі разом”? Зрозуміє, що їхні стосунки неможливі й зверне увагу на когось більш доступного? На здохляка, до прикладу? Хоча, він зовсім не здохляк. Дуже навіть підтягнутий молодик. І таким закоханим поглядом дивиться на його Лотті! 

Вона — не твоя! Забудь! Не після того, як ти вчинив з нею!

Розлючений та втомлений, Кевін дійшов до власного автомобіля та заліз в салон. Кілька разів вдарив рукою по керму та гучно вилаявся. Винуватити міг лише себе та власну нестриманість. Бо Лотті, ще зовсім маленька й, не до кінця розуміла того, що запропонувала йому. Того, що віддала, не дивлячись ні на що. 

Якби ж він міг гідно прийняти її подарунок!

Злість лише набирала обертів, ламаючи уявні бар'єри в його голові. Хотілося віддубасити не лише того здохляка, а й себе. Як він посмів зіпсувати таку чисту та світлу дівчинку? А потім, ще й зламати її? Слабак! Ідіот! 

Ще раз вилаявшись вголос, Кевін дістав ключі та завів мотор. Виїхав на трасу та неспішно поїхав у бік коледжу, де навчалася Лотті, аби в останнє глянути на дівчину. Адже від сьогодні, вони — чужі. Просто Кевін і просто Лотті. Не разом, а окремо. І все, що їх пов'язуватиме — це старі фотокартки та спогади про спільні канікули на ранчо. Але й ті, під впливом емоцій (здебільшого, негативних) — швидко забудуться. А він зробить все можливе і неможливе, аби більше не попадатися їй на очі. 

Якщо очі не бачать, то серце — не плаче… 

Біля коледжу, на одній з доріжок Лотті стояла в обіймах того ж здохляка. Вона поклала голову йому на плече та щось невпинно розповідала. Кевін зрозумів це по тому, як швидко рухалися її пухкенькі вуста. Ті, що ще не так давно з насолодою смакував. А тепер, їх цілуватиме хтось інший.