Розділ 10.

Шарлотта
Те, що починалося як маленький вогняний спалах доволі швидко переросло в справжнє полум’я, яке м’яко огортало їх тіла. Переплітало, змінюючи тіла та руки, що їх обіймали. З’єднувало, притягуючи одне до одного…

Якщо руки Шарлотти ледь тремтіли, коли вона стягувала одяг з міцних грудей Кевіна, то він діяв напрочуд чітко та впевнено. Залишки одягу Лотті впевненими рухами перестали бути для нього перешкодою. А от їй довелося помучитися з ґудзичками на його сорочці. Кевін хотів допомогти, пориваючись просто розірвати тканину, яка зараз була зайвою та заважала. Та Лотті не дозволила цього зробити. Їй подобався цей процес. А ще те, як реагував на це Кевін. Його дихання ставало все важчим, а погляд все темнішим.

Пристрасть, що все більше розпалювала тіло дівчини поглинала її й Лотті діяла швидше хаотично, ніж продумано. Оголивши тіло Кевіна їй хотілося торкатися всюди й відразу. Відчувати під тендітними пальчиками тверді м’язи. Проводити долоньками по широких плечах. Торкатися вустами жилки, що так помітно пульсувала на шиї. І вона робила це. Хоч невміло та палко. Розпалюючи їхні тіла, що й так палали вогнем пристрасті.

Якийсь час Кевін дозволяв їй діяти. А потім перетягнув ініціативу. Вкладаючи у свої поцілунки та обійми всю ту пристрасть, яка вулканом бурлила в грудях. На зміну думкам, що вмить вилетіли, в голові чулось гучне гупання її серця. Наче крізь сон чула, як Кевін щось говорить з легкою хрипотою в голосі. З важкістю розбирала ті поодинокі слова. Ледь всміхнулася від ніжності, яка відчувалась в його тоні. Адже раніше ніколи не бачила його таким.

А тоді тіло охопили нові відчуття. В руках Кевіна воно було наче м’який пластилін з якого можна було ліпити будь-які фігурки. Й чоловік цим користався сповна. Лотті навіть незчулася, як вони опинилися на ліжку. Спершу, він цілував поки Лотті була на його колінах, а тоді, одним впевненим рухом він поклав її на м’яке покривало та накрив своїм тілом.

Якщо Лотті раніше думала, що знає, що таке насолода, то зараз була вище насолоди. Тонкі ігри Кевіна змушували звиватися й бажати чогось такого, чого раніше ніколи не бажала. Кожна клітина тіла, кожен м’яз, кожен сантиметр шкіри палали вогнем, який все більше й більше поглинав їх тіла. В ті миті, коли здавалося, ось-ось отримає бажане, Кевін переривав пестощі та торкався чи цілував інше місце. Дарував насолоду та водночас відтягував той момент, звідки повернути вже неможливо буде.

— Ти спалити мене бажаєш? — прохрипіла, палко облизуючи вуста, коли їх обличчя опинились одне навпроти одного.

— Ти ж казала, що не боїшся…

— Не боюсь. Навіть навпаки, я прагну більше. Хочу, аби той вогонь, що ти розпалив всередині мене — вибухнув… — відповіла Лотті, раптово замовкнувши.

Кевін, завмерши, не відривав від неї погляду й дивився прямо в очі, наче шукаючи каяття чи жалю за тим, що вона віддала йому себе. Боявся, що своїм вчинком зробив так, що замість насолоди отримала біль. Що вогонь, про який говорила Лотті, згас так само раптово, як і вона замовкла.

Наче підсудний застиг в очікуванні вердикту тієї, що була катом та цілителем в одному обличчі.

Але ні. Нічого такого не було в погляді його Лотті. Ба більше, в них був заклик та прохання дати те, чого так палко бажали обоє. І він зробив це. Одним різким рухом. А тоді завмер даючи Лотті звикнути до нових відчуттів та зрозуміти той факт, що вона стала його. Тепер в усіх сенсах його. Майже всіх… 

Якщо раніше думав, що стримувати себе важко, то лише зараз зрозумів, що таке по справжньому важко. Тіло просило продовжувати, та він не смів ворухнутися. Боявся зробити їй ще більш боляче. Боявся, що в погляді знайде жаль та каяття. Та варто було зазирнути до очей кольору аквамарину, як зрозумів, не шкодує. Навпаки. Її погляд досі палав. Й тепер, можливо, більше, ніж миттєвість тому. Якщо одинока сльоза, що скотилася по її щоці, й приглушила полум’я, то пристрасть розпалила його знову й ще сильніше, ніж раніше. Він буквально бачив як з’явилися іскри в її очах коли вона провела рукою по спині просячи продовжити те, що так бажали обидвоє.

І він зробив це. Спершу торкнувся вустами тонкої солонуватої доріжки на щоці. А тоді продовжив рух на зустріч велетенському полум’ю, яке утворилось після того, як їхні два полум’я об’єдналися та переплелися в єдине ціле.

Для Лотті цей шлях був вперше. Та вона була ладна повторити його знову й знову. Бо він вів її з собою. Її Кевін. Міцно тримаючи за руки, ледь не до хрускоту стискаючи переплетені пальці. Тримав її поруч та направляв в моментах, коли не знала, як зробити крок. Аж поки вони обоє не дійшли до прірви, стрибнувши в яку опинилися в центрі феєрверка. Яскравого та барвистого. Для кожного по-своєму особливого та по-своєму першого…

Шарлотті снилося, що вона заснула у ліжку Кевіна. Ба більше, тонула в його обіймах. Відчувала кілька ніжних поцілунків в плече перед тим, як заснути… 

Дівчина, поволі просинаючись, хмикнула сама до себе. Скільки ж треба було випити на учорашній вечірці, аби наснилося отаке?!

Чи не наснилося? Потягнувшись на  просторому ліжку Лотті відкрила очі й завмерла. В думках запитала сама себе, чи може бути шанс того, що вона досі спить? Свідомість ще боролася за думку що може. Та легка ломота та водночас дивна легкість тіла говорили протилежне. Це не сон! Усе, що вчора відбулося — правда.

Шарлотта закрила очі й поринула у спогади учорашнього вечора. Легка посмішка розтяглася на її обличчі. Кевін зробив те, про що лише й мріяти не могла. Вони перейшли на новий рівень стосунків. Адже хіба може бути інакше?