Розділ 8.

Шарлотта
Шарлотта мовчки спостерігала за телефоном, що миготів вхідним дзвінком від Рейчел. Очевидно, що вона дзвонила, аби домовитися про спільну поїздку на вечірку. Але що могла вона, Лотті, відповісти? 

Сказати, що її замкнули наче мале дитя? Що про неї тоді подумає подруга? Ні, зізнаватися — це не варіант. Але й мовчати теж не вихід. Треба придумати, як вибратися, а тоді вже відповідати на дзвінок.

Гнів, що пропалював груди, поволі стих і розум нарешті почав думати про те, як вийти з ситуації. Звісно, про помсту Кевіну вона не забуде. Бо такого приниження не відчувала ніколи. А те, що його причиною був Кевін, гнітило ще більше.

Зважуючи усі за та проти з виклику рятівників та заміни замка Лотті попрямувала в душ. Помившись вона почала сушити волосся й, поки витягувала його, їй пригадалась казочка про принцесу, котру замкнули в башні. Звісно, Рапунцель врятував принц. А що робити їй, Шарлотті? Наче у фільмах, спуститись з вікна на простирадлах?

Попри безглуздість ідеї Лотті все ж попрямувала до балкона. Для того аби спускатись було надто високо та небезпечно. Вона знала це, але просто зайвий раз пересвідчилася в безвихідності ситуації.

— Привіт! — пролунало зовсім поряд й Лотті не відразу зрозуміла хто із нею вітається. Повернувшись на голос вона помітила сусідку, яка була на кілька років старшою за неї.

— Привіт! — відповіла Шарлотта привітно посміхнувшись, — Я тебе давно не бачила!

— Подорожувала Європою з нареченим. От заскочила по деякі речі. Тепер більше житиму в нього.

— Оце новини! Вітаю! — щиро посміхнулася Лотті, — І коли лишень встигли заручитись?

— О, він романтик! Влаштував пікнік перед Ельфевою вежею й на заході сонця подарував каблучку. Хіба можна на таке відмовити? — Хелен мрійливо посміхнулася, а Лотті подумала про те, що в її житті така романтика навряд чи колись буде, — Ну гаразд. Не затримуватиму тебе. Ти певне відпочиваєш, насолоджуєшся краєвидом.

Лотті згідно кивнула. Насолоджуватися й справді було чим. Тільки от вона на балкон вийшла не заради цього. Вона опустила погляд від Хелен й, зачепившись за перило, подумала про абсолютно можливий варіант свого порятунку.

— Слухай, Хелен… — вона на мить замовкла наче даючи собі шанс відмовитися від задуму, але ні, вона не відмовилась, просто дала собі час прийняти усю божевільність ідеї, — можеш допомогти?

— Хм, якщо зможу, то звісно! — посміхнулась дівчина повернувшись до Лотті.

— Тут така справа, я… ем, — Лотті все ще вагалась що сказати аби виглядало правдоподібно, — У мене поламався замок і я опинилася в пастці. Батьків поки немає вдома і я не можу вийти. Можна я скористаюсь твоєю квартирою аби вибратись?

— Емм, а як ти це уявляєш?

— Перелізу на твій балкон. Ну й вийду через двері, — пояснила Лотті водночас озвучуючи для самої себе божевільну задумку.

Хелен здивовано подивилась спершу на Лотті, тоді на балкон, і, зрештою, вниз.

— До землі три поверхи. Ти певна, що це безпечно? — зрештою перепитала Хелен й Лотті подумки буда їй вдячна за те, що вона відразу не відмовилась.

— Так, у нас балкони ж практично поряд. Якихось пів метра. Ну гаразд, може трохи більше. Але це краще, ніж сидіти та чекати поки хтось з’явиться аби поремонтувати замок.

Лотті закусила щоку подумки каючись у брехні. Та зусилля вартували того. Хелен згідно кивнула головою даючи згоду на цю авантюру.

— Я тоді сумочку прихоплю та взуюсь! — протараторила Лотті швидко вбігаючи в квартиру наче боялась, що Хелен передумає. Звісно, одягнутись для вечірки вона не могла, але була певна, що Рейчел їй щось позиче. Головне вибратися з пастки, яку їй влаштував Кевін.

З неймовірною швидкістю Лотті вхопила в руки сумочку, яку перекинула через плече та взувши кросівки повернулась на балкон. При цьому якомога щільніше закривши за собою балкон.

Хелен чекала її на тому боці не з пустими руками. Вона притягла невелику драбину яку вправно простягла Шарлотті.

— Ось! Так буде безпечніше. Колись батьки самотужки робили ремонт і придбали аби було зручно шпалери клеїти. От і лежала у мене в сховку.

Дівчата водночас захихикали. І так само водночас стали серйозними варто було Шарлотті перекинути ногу через перило.

Опинившись сам на сам із висотою задумка їй здавалася не такою вже й веселою та легкою. Серце калатало так швидко, наче брала участь у марафоні. Долоні спітніли й Лотті якомога міцніше стискала кулаки аби не впасти. “Не дивися вниз” знову й знову подумки повторювала Шарлотта важко дихаючи.

Драбина, яку притягла Хелен, виявилася дуже доречною. Поки одна нога Шарлотти лишалась на рідному балконі, іншу вона простягнула до балкона Хелен. У момент перенесення тіла до балкона Хелен вона притримувалася за ту саму драбину. І, лише повністю опинившись на сусідньому балконі, Лотті максимально спокійно видихнула.

— Дякую! Ти не уявляєш як виручила мене! — всміхнулась Лотті впоравшись з тремтінням в колінах.

Серце в грудях все ще нестримно калатало, однак на це Шарлотта практично не звертала уваги. Відмовившись від гостинно запропонованої чашечки кави вона якомога швидше покинула квартиру Хелен. Спускаючись східцями вона викликала через додаток таксі й нетерпляче тупцювала в очікуванні прибуття авто. Лише вмостившись на заднє сидіння дівчина полегшено видихнула. Адже тепер Кевін точно не застукає її на втечі. Ох, і дожилася! Втікає з власного дому! Та ще й через кого!