Розділ 6.

Кевін
Я вже учора тренувалась його малювати… — слова застрягли в його голові, крутячись на повторі, неначе трек. Горло стисло спазмом, а в грудині зашкребло. На мить здалося, що від гніву він задихається. Довелося прочистити горло та дотягнувшись до пляшки з водою, випити її одним махом. 

Що за холера?! Не встиг одного відігнати, так інший гусак намалювався. І звідки взявся цей Кайл? Де вона його зустріла? Коли? І головне, як він, Кевін, пропустив той момент, що Лотті вже встигла малювати напівоголеного здохляка? Хоча на здохляка то він і не надто схожий. 

Кевін гучно видихнув та смачно вилаявся. Кинув телефон на робочий стіл та різко встав з крісла. Підійшов до великого панорамного вікна з якого було видно половину вулиці й впершись в підвіконня, втупив погляд вдалечінь. Чи видивлявся він щось, чи когось там? Однозначно, ні. Просто так легше думалося. Хоча…

Кевін знову глибоко вдихнув та видихнув. Але злість лише набирала обертів. Огорнула його шию, неначе змія й повільно душила. В голові запаморочилося від усіх тих емоцій, котрі переживав, а перед очима замиготіли різноколірні цятки. Торкнувшись рукою краватки, ослабив зашморг та стягнув ненависну річ через голову. А потім кинув на диванчик позаду себе. 

Він ніколи не любив краватки, але офісний стиль зобов'язував. Та й посада молодого спеціаліста в багатомільйонній компанії також. Як і щоденне носіння фальшивої посмішки на власному обличчі. Та заради батька, та його поваги, він був готовий терпіти ці маленькі прикрощі. Як і своїх недолугих колег, котрі зі штанів вилізали, аби тільки потоваришувати з ним. І ні, не через те, що Кевін був милим та привітним, а через його прізвище. Точніше, через прізвище його батька, Пітера, який очолював цю компанію. Звісно, що сам Кевін пройшов жорсткий відбір, аби втрапити в фірму батька й навіть проходив кількарівневу співбесіду, та вірити йому ніхто не хотів. 

Спочатку, Кевін намагався довести всім, що вартий чогось і не за родинні зв'язки його взяли на роботу. Та згодом, зрозумів, це марна справа. Адже завжди будуть не задоволені, та ті, хто йому заздрить. Як і ті, хто хочуть використати. Саме тому, у Кевіна не було друзів серед колег, а будь-які корпоративи він оминав. 

А ще, у Кевіна були проблеми з довірою. Після того, що трапилося з ним в дитинстві, і як по-скотинячому повелася його біологічна мати, він дуже прискіпливо обирав своє оточення. І на дух не переносив підлабузників, лицемірів та брехунів. 

— Все в порядку? — голос Маргарет, секретарки батька, доносився до вух, наче крізь вату. — Кевіне, агов! — жінка покликала його двічі й не отримавши відповіді, підійшла впритул. Торкнулася плеча та повторила знову: 

— Кевіне, тебе батько шукає. 

Він розвернувся та кивнув головою.

— Все добре? Ти зблід. — зауважила жінка.

— Все добре, я просто перестарався з дозою кофеїну. 

— Гаразд. Зайди, будь ласка, до батька, у нього там якась нагальна справа до тебе.

— Звісно. 

Щойно Маргарет покинула кабінет, Кевін зателефонував батькові, й впевнившись, що його термінова справа може зачекати до вечора, взяв ключі від авто та поїхав в коледж, де навчалася Шарлотта. Аби на власні очі побачити того, з ким вона проводить заняття малювання. Не вірилося йому чомусь, що дівчина була на іспиті та мусила малювати саме таке — оголеного здохляка. Від згадки про побачене, Кевін перекосив пикою. Почухав потилицю та дістав з кишені піджака телефон. Знайшов повідомлення з продуктами, котрі Лотті просила привезти ще тоді, як вони були на ранчо та вирішив їхати в супермаркет, а вже потім в коледж. Не прийде ж він з порожніми руками. 

Дорога до коледжу видавалася йому надзвичайно довгою. І це дратувало. Кидаючи погляди на годинник на зап'ясті, Кевін розумів, що запізнюється. І може не встигнути до того моменту, як Лотті вийде з аудиторії. Звісно, якщо вона справді там. А не годує його казочками. Вона це вміє, мала капосниця. 

Не така вже й мала! — заспівав хтивий голосок в його голові. І Кевін гучно видихнув, міцніше стискаючи долонями кермо. Уся ця ситуація доведе його одного разу до божевілля. 

Як тільки-но на обрії зависочіла будівля коледжу, Кевін лукаво всміхнувся сам собі, плекаючи надію влаштувати сюрприз малій занозі. Якщо вона й справді була на парах, то він не буде розповідати Люку, що бачив, але якщо виявиться протилежне. Ох і розізлиться він тоді. І влаштує цій “дорослій дівчинці” веселощі. Десь глибоко в душі, Кевін щиро бажав, аби Лотті таки збрехала йому і він мав привід тримати її біля себе усі ті дні, що залишилися до приїзду сім'ї Харпер. 

Припаркувавши автомобіль, він опустив скло й опершись на дверцята, ліниво блукав поглядом по подвір'ю коледжу. Там було безліч студентів.: хлопців та дівчат. Але Шарлотти він не бачив. І маленький чортик на плечі весело запищав й не забарився складати план помсти. 

Проте, вже за якусь хвилину-дві, погляд Кевіна впіймав серед натовпу біляву маківку. Прищулившись, спостерігав за нею, аж допоки Лотті не спустилася сходинками на зелений трав'яний килимок й повстала перед ним у всій своїй красі. Звабливі форми огортало таке ж спокусливе платтячко ніжного персикового кольору. Глибокий виріз чіпляв, а не надто скромна довжина сукенки відкривала вид на довгі стрункі ноги й давала вагомий привід для таких же не скромних фантазій. 

Від побаченого, у Кевіна сіпнувся кадик. Руки самі стиснулися в кулаки, а серце застукотіло втричі гучніше. І не через те, що йому не сподобався вигляд Лотті, а через те, що те могли побачити всі хлопці довкола. Котрі, на відміну від Кевіна не давали обіцянку берегти та захищати дівчину.