Розділ 5.

Шарлотта

Опинившись в будинку, на мить Шарлотта притиснулась спиною до дверей, які перед цим з грюкотом закрила. Серце в грудях калатало наче скажене. Навіть після пробіжки воно билось більш рівномірно, ніж зараз.

Її не лишало відчуття того, що Кевін не просто так поїхав. Адже ще годину тому говорив про справи, і тут раптом такі зміни. Невже його обурила думка про те, що вони можуть поцілуватись? Чи, може, не обурила, а розізлила?

Шарлотта не знала що й думати. Та й чи варто? Адже чим більше вона аналізувала будь-які події пов'язані з Кевіном, тим глибше грузла в трясовині смутку та безвиході. 

Грюкнувши кулаком по деревині гордо підняла підборіддя, та попрямувала до кухні з якої доносився чудовий аромат. Наче за командою в животі забурчало. Навіть добре, що Кевіна немає. А то ще б сміявся через це. В дитинстві він часто кепкував з неї, хоча іншим не дозволяв. 

Наклавши їжу на красивий таріль Лотті вийшла на терасу. Звісно, було б доречніше поїсти на кухні. Але зараз хотілося побути на свіжому повітрі. Навіть не так. Їй не хотілося, їй було конче потрібно зробити це. Можливо тоді емоції всядуться й вона зможе думати тверезо.

Поки йшла до тераси в грудях прокинувся маленький демон. Так завжди казав батько, коли Лотті на емоціях вчиняла дурницю. Здебільшого Люк випереджав ці дії. Бо ж знав, як втихомирити внутрішній гнів його маленької дівчинки. Зараз же він був далеко й ніщо не заважало їй відігратися на причині свого невдоволення. Зрештою, не лише вона має мати кепський настрій.

Закусивши губу дівчина відкрила месенджер та швидко накидала хаотичний список покупок, які, як вона написала Кевіну, їй конче потрібні. Щойно від Кевіна блимнула коротка відповідь зі згодою, вона видихнула та вмостилася за маленький столик. Попри простоту дівчині вдалася страва й вона навіть пошкодувала, що ніхто більше не скуштує її.

Телефон знову завібрував й дівчина чомусь подумала про те, що дзвонить Кевін. Та вона помилилась. Телефонував тато. Татко — так він був підписаний ще відколи вона маленькою дівчинкою отримала свій перший смартфон. Роки минули, вона підросла, та звертання не змінилося.

— Привіт, Лотті! Не розбудив? — бадьорий голос батька змусив дівчину посміхнутися. На мить здалося, що ось він, поряд й обіймає. Але ні, його не було. Лише в голосі чулись безмежна любов та тепло від чого вона мало не заплакала. На мить навіть подумала пожалітися на Кевіна, який не звертає на неї увагу. Та вчасно схаменулася. Звісно, Люк Харпер міг гори звернути заради доньки. Та вона не бажала, аби батько когось змушував бути з нею.

— Жартуєш? Вже обід!

— Ну, ти ж наче учора гуляти збиралася. От і подумав, можливо стомилася… — Все то йому відомо! — Ти, сподіваюсь, не довго була? Все гаразд? Хлопці не чіплялися?

— Татусю, мені вісімнадцять! — лишень й промовила хитаючи головою, ніби він поряд й бачить її жест.

— Цього не достатньо. Ти ж знаєш, що зараз не можна нікому вірити. Хтозна, що в тих хлопців на розумі….

Шарлотта закотила очі. Невже не можна без цього? Адже вона вже далеко не маленька, як гадає її татусь. Ну і ще Кевін.

Поки Шарлотта вагалася, що відповісти, по той бік телефону почулося невдоволене бурмотіння Стели та тихе сопіння батька. Дівчина всміхнулася, коли мама почала повчати Люка, що дівчинка виросла і їй потрібно трохи більше свободи. Якби ж він ще й прислухався до цих повчань?!

— Добре, передаю слухавку мамі. Ти тільки бережи себе, гаразд, Лотті?

— Звісно, татку! — відповіла швидко, хоч і сумнівалась, чи почув татко її слова, адже мама вже щебетала в слухавку, розповідаючи про чудову погоду, яскраве сонце й те, що вона б не проти повторити відпочинок, але вже без малих зірвиголів.

— Ну все, батько пішов, — захихотіла Стела за якийсь час, — Тепер можна й поговорити нормально. Батько згадував про вечірку. Як все минуло?

— Невже він слідкує за мною?! — перше, що вирвалось в дівчини. Тотальний контроль Люка ніколи Лотті не подобався, але іноді це переходило всякі межі. 

— Батько говорив перед цим з Кевіном. То він сказав, що після вечірки відвіз тебе на ранчо, — пояснила Стела.

— А, ну тоді й розповідати немає чого. Ви й так чудово знаєте, що я на ранчо, а Кевін поїхав у справах. — Лотті зраділа, що Кевін, попри його замашки тиран, не розповів батька усю історію про клуб. Хоча б в чомусь він вчинив правильно. І вона була йому вдячна за це. Бо пояснювати Люкові епізод з клубу було б складно. І не відомо, чи батько не втнув би дурницю й не прилетів з відпочинку першим же рейсом, аби прочитати свої нотації їй. — Чоловіка він теж мені обиратиме? — все-таки не втримавшись випустила шпильку дівчина, на що мати лиш зітхнула.

— Я поговорю з ним. Обіцяю.

— Дякую, мам. То що там бешкетники? — поцікавилась, бажаючи завершити тему гіперопіки батька. 

— Випробували чергове відео з соцмереж на практиці. І я, замість того аби поніжитися на сонечку, мусила добру годину прибирати наслідки їх дослідів.

— І їм це зійшло з рук?!

— Батько провів сувору виховну розмову. Якраз закінчив перед тим, як подзвонити до тебе.

Шарлотта смикнула бровою. Тепер ясно чому татко так взявся за її повчання.