Розділ 4.

Кевін
Біляве волосся було зв’язане у смішний пучок, який трохи почав розплітатися, аквамарини в погляді стали ще більш блакитні, а ледь тремтячі вуста нагадували рожевий бутон. Така ніжна, тендітна, беззахисна. 

Десь в грудях піднялося бажання обійняти та заспокоїти малу. Наче в гіпнозі навіть подався ледь вперед, аби зробити бажане та вчасно опам’ятався. Не можна. Не з нею. Не з Лотті. 

Вона — твоє табу! — нагадав насмішкуватий голосок в голові від чого Кевін скривився, та вкотре вдарив пораненою рукою в одну з дощечок. Біль миттєво розлетівся імпульсами по тілу, запалюючи лапочки “тривоги”. Та йому було байдуже. Фізичний біль — ніщо в порівнянні з муками совісті та розчаруванням. Адже нездійсненна мрія так і вабила до себе. 

Коли Шарлотта повернулася до нього з аптечкою, Кевін встиг омити руку водою й зупинити кров. І вона більше не стікала цівкою вздовж ліктя. 

— Давай сюди свою руку, — скомандувала мала, порівнявшись з ним. Відкрила аптечку, витягнула пляшечку з дезінфектантом, тампончики, бинт, пластир й умостившись на сходинках, попросила присісти поруч. — І як ти так примудрився, га?

— Випадково. 

Розповідати малій колючці, що саме вона стала причиною його безумства, не став, знищуючи ще в зародку її допитливість. Бо бачив, як спалахнув аквамарин очей її, коли дивилася на поранену руку. 

— Та невже?! — лишень фиркнула Лотті, продовжуючи завзято водити тампоном по рані від чого біль лише посилювався. Та Кевін тримався, ліниво блукаючи поглядом довкола. 

Він оглядав ранчо й складав в голові план робота на наступний тиждень. Попри те, що Люк не вимагав від нього казна-що, залишаючи ранчо та Лотті під його опікою, сам він прагнув бути корисним. Та й ранчо Кевін любив. 

З цим місцем були пов'язані найтепліші та найяскравіші спогади його дитинства. Тут він проводив літні канікули, інколи й зимові, зустрічав різдвяні свята та брав участь в сімейних посиденьках. Адже Пітер та Ліса мали гарні стосунки з родиною Харпер й були частими гостями на ранчо. 

А коли Кевін підріс й вже міг тримати в руках відро з водою чи граблі, Люк, як справжній хрещений батько, привчав його до праці. Навчав, як поводитися з певними інструментами, як прибирати на ранчо  та вчив, як доглядати за тваринами. За всіма без виключення. 

Та особливе місце, і це на завжди, в серці Кевіна займали коні. Величні, статні, неймовірно красиві тварини здавалися йому чимось довершеним, казковим. І не було нічого кращого для хлопця, аніж осідлати коня та прокататися на ньому по ранчо, відчути свободу та легкість, поєднавшись з твариною воєдино. Ефект від такої прогулянки ще довго розбурхував кров й тримав в стані ейфорії тіло та думки. 

Кевін досі пам'ятав свій перший раз на коні. І те, як ним пишався Люк, зрозумівши, що хлопець не тільки не впав з сідла, а й зміг налагодити контакт з твариною. 

— Закінчила. — видихнула Лотті, зав'язуючи два кінці бинта у вузлик.

Закінчивши, Лотті підійняла голову і Кевін відчув, як в грудині зашкребло, а його самого почало затягувати у бездонні морські пучини. Аквамарин заблистів, спалахнувши шаленством. В цей момент сама Лотті, як і її пухкі губи знаходилися на небезпечно близькій відстані. Вистачило б нахилитися вперед й зірвати нарешті той заборонений плід. Цікаво, які ж вони на смак, її вуста?

Власна думка застала Кевіна зненацька та налякала. 

— Чудово. Дякую. — Він різко підійнявся зі сходів та рвонув на подвір'я.

Він раптово пригадав (а може й не зовсім), що не зробив запасу продуктів на ці вихідні. І не забрав пакунок, котрий замовляв нещодавно — подарунок для Браяна. Звісно що той балабол не заслуговує на подарунок, але прийти на ювілей друга з пустими руками, він не міг. 

— Ти куди? — сумні нотки прозвучали в голосі Лотті. Вона саме наздогнала його, коли він всідався до автомобіля. 

— Назад в місто. 

Аквамарин блиснув й погляд Лотті потух. Вона засмутилася? Через те, що не поцілував? Чи через те, що… Боже! Його голова йшла обертом. 

— Так швидко? А як же обід? — похнюпивши носа, запитала. — Я ж старалася. Хотіла віддячити за сніданок й перепросити… — останні слова вона прошепотіла, повільно повертаючись у бік будинку. 

Кевін зітхнув та хитнув головою. Не вчасно все це. І залишатися зараз тут, з Лотті, не варто. Він ще не остиг. Голова гаряча, думки шалені, а фантазії ведуть не туди. 

— Вибач, що зіпсував плани. Але я забув про дуже важливу зустріч. — Кевін всівся в авто, пристебнув пасок. — А ти поїш. І можеш скласти список продуктів, котрих потребуєш. Я все куплю та привезу, як звільнюся. 

Лотті обернулася та недовірливо глянула на нього. 

— Ввечері хоч повернешся? 

— Не знаю. — знизивши плечима, відповів. А тоді витягнув телефона з кишені й глянув на циферки та екрані, додав: 

— Скоріше за все, я повернуся завтра вранці. 

— Ну і чудово. — фиркнула Лотті. В очах промайнула образа. — Зможу відпочити від твоєї гіперопіки. І влаштувати собі вечірку. Справжню. 

Вона грала на його нервах, зводила з розуму, маніпулювала. І робила це так майстерно, що гнів та лють позбавляли його здатності мислити тверезо. От як зараз. 

 Невже він завжди має наглядати за нею, аби не накоїла дурниць?

— Ніяких вечірок на ранчо. — гаркнув, дивлячись прямісінько у блакитні вири. 

— А то що? — Лотті склала руки на грудях. Сум в очах змінився на лють. Огризалася, маленька шкодниця. 

— А то зателефоную до Люка. — якомога спокійніше промовив. — І ти не те що вечірки не влаштуєш. Ти до закінчення університету з хати не вийдеш.