Розділ 3.

Кевін
Зіпсований вечір погіршила безсонна ніч. Вона була сповнена не потрібних фантазій та появи заборонених бажань. Та й чи могло інакше, якщо за стіною спала та, що зводила з розуму однією своєю усмішкою. Про погляди взагалі варто було не думати йому, аби не втопитися у власному відчаї. Він був на межі. І як тільки закривав очі — бачив її. Розпатлану, в його футболці на босу ногу. 

І куди його знову понесло?

А те, що його заносило — факт. І не найприємніший. Він разів п'ять за ніч вставав та йшов до спальні, де спала Лотті. Практично вже брався за дверну ручку, а потім, пересилюючи себе повертався назад. Благо, що дівчина спала й не виходила. Бо якби вона вийшла в коридор, навіть на мить, він би зірвався. Надто вже манливою та спокусливою була його мрія. Мрія, що стане колись чиєюсь реальність. 

Ніби ти не знаєш! — одізвався внутрішній голос, змушуючи ще сильніше стиснути обома руками кермо. 

Як же він злився! І на себе, і дурнуватий потяг, і дану обіцянку. Але найбільше, чомусь, на Лотті. На те, як вона дивилася на нього, як облизувала нижню губу після того, як прикушувала її мало не до крові. І як перебирала пальцями край його спортивок. Навіть в цьому звичайному, здавалося б, одязі, Лотті була прекрасна. Така ніжна, мила, чиста. Не те що в тому клятому розпусному платті, котре він не задумуючись, викинув. Хоч і першою була зовсім інша думка. Далеко не безневинна. 

— Чого ти такий злий? — голос Шарлотти прозвучав так голосно, що йому довелося скривитися. І різко повернути голову у бік дівчини, хоч це й не можна було робити в тому момент, коли ведеш авто. 

— Що? — мало не по буквах промовив, дещо різкувато. Сам не розумів, чого досі такий лютий, та вдіяти нічого не міг. Бо скільки б він не стримував себе — все було марно. Шарлотта наче навмисно провокувало його. Словами, поглядами, діями. Чи то він так собі думав? Шукав виправдання, аби зірватися?

— Питаю, чого ти такий злий? — вона повторила запитання, не відводячи погляд. Дивилася з викликом, гордо задерши підборіддя. — Я розумію, що ти дав слово батькові, але я ж не вбила когось, не вкрала, не спаплюжила добре ім'я Люка Харпера. — в голосі малої зазвучали нотки образи. — Я просто хотіла повеселитися з друзями. Ти ж мене з собою не взяв. Хоч я й просила.

Кевін втягнув повітря носом, та затримавши його на мить в грудині, гучно видихнув. Як же його це дістало! 

— А мені здалося, що ти хотіла чогось іншого. І зовсім не дитячих розваг. 

Ну от. Сказав! А легше чомусь не стало. 

— Ти… ти… — Лотті обурено викрикнула, оглушаючи його. Мусив зупинити авто в найближчому безпечно місці, аби ніхто не поранився через їхню недосварку. 

— Що я? — гримнув, спопеляючи поглядом. Хотів би навіки приземлити її, прив'язати до одного місця (а ще краще до себе), аби нарешті второпала, що вона… його. І не намагалася вертіти дупою в непристойно короткій сукенці перед незнайомцями. Хотів би… та не міг. 

— Ти — справжнісінький бовдур, Кевіне! — Лотті виплеснула на нього свій гнів, обурення та вискочила з машини. Приїхали!

Не роздумуючи, Кевін вискочив за нею. Попри все, він хвилювався. Вона таки доволі емоційно-нестабільна, занадто запальна й ще не вміє оцінювати рівень небезпеки довкола. Занадто молода. Вчорашній підліток. 

— Лотті, повернись! — зриваючи горло гаркнув так, що у самого мало не позакладало вуха. Хоч би й хотів бути іншим, та не міг. Не всім, коли поруч була Лотті. Особливо, та Лотті, котру він наче вперше пізнавав. Бо малявка Шарлотта ніколи б собі не дозволила так злословити, не обманула б його чи когось іншого, аби втекти в прокурений клуб й танцювати з незнайомцем в непристойній сукні. 

— А дзуськи тобі! — Лотті викрикнула, не повертаючись. Лишень показала йому непристойний жест, продовжуючи йти вниз обабіч шосе. Поруч пролітали машини. І деякі їй сигналили. А деякі й навіть зупинялися, аби запитати за скільки дівчинка готова прокататися з ними по місту. 

Однак, Лотті не звертала на них уваги. Продовжувала йти з гордо піднятою головою. Англійська королева, їй-богу! 

— Не змушуй мене знову закидувати тебе на плече, як мішок з картоплею. — прозвучав не останній аргумент в його арсеналі, та Кевін не хотів аби знадобився наступний. Він втомився, погано спав, встав не в найкращому гуморі. А тут ще й Лотті зі своїми капризами. І нащо він цього разу погодився на прохання Харпера? Бо мазохіст? Дурень? Здається, ці два слова скоро стануть синонімами для нього. Звісно ж тому, що Люку важко відмовити. Та ще й в такому, здавалося б, простому проханні. Важко, але можливо. Та все ж він не зробив цього. Ось і розплата.

— Лотті, повертайся і сідай в машину. — фраза, котру успішно проігнорували, помахавши йому рукою. — А ще стверджувала, що доросла! — буркнув, зупиняючись. 

Не мав більше наміру бігти за нею. І витягнув з рукава останній козир який, на диво, спрацював. 

Шарлотта зупинилася, обернулася і на всі швидкості пролетіла повз. Він слідом за нею. Сівши в авто, вона гримнула дверцятами й запнула пасок безпеки. Склала руки на грудях та насупилася. 

— Відвези мене швиденько на ранчо. — буркнула гнівно. — Я побуду там якийсь час. Одна. — її погляд метнув блискавицю, що миттєво влучила в самісіньке серце Кевіна. — Сподіваюсь, що мені на ранчо нянька не потрібна? — додала зухвало. — Ти певно вже й не знаєш, що там робити. 

Останнє вона наче плюнула в нього, жадаючи зачепити за живе. Та цілилася, поки що не туди. Бо не знала, що йому болить найбільше. А може воно й на краще?