Розділ 5

Обидва хлопці повернулися на голос. Трохи віддалік стояла Аліса. Короткі світло-блакитні шорти підкреслювали стрункі ноги, а вільна приспущена на одне плече біла футболка надавала образу якогось шарму та жіночності. Світле волосся було стягнуте в недбалий хвостик. Від дівчини просто віяло молодістю та безтурботністю. А ще жодного тобі неприродно ввічливого виразу на обличчі, яке було у неї на сходках стритрейсерів. В автомайстерні ж, навпаки, вона ніби почувала себе, наче риба у воді, та була повністю розслаблена.

- Привіт, - привітався Тимур, не відводячи від дівчини очей.

- Привіт, - вона підбігла до Василя та міцно обійняла хлопця.

- А ми тут цю красуню полагодили, - Василь вказав рукою на Ferrari.

- Так, вона - молодчинка, - з якоюсь ніжністю Аліса погладила червоний бік машини.

- Аліска наша завжди була небайдужа до машинок, - засміявся Василь.

- То навіщо тобі приїжджати сюди завтра? – Аліса уважно подивилася на Тимура.

- Ну, - зам'явся хлопець, - раптом щось ще треба перевірити, - шукаючи підтримки, поглянув на Васю.

- А чого, хай приїжджає, - з палаючими очима відповів господар автомайстерні, який явно був не проти ще раз покопатися у нутрощах цієї червоної красуні.

- Навіщо витрачати чужий час, - з ледве чутним докором вимовила дівчина, - Васю, перевір зараз все. Чи в тебе хтось зараз є записаний?

- Ні, зараз вільно, - поглянув на годинник Василь. - Але, Аліско, мені зараз потрібно відлучитися хвилин на 20-30. Подивишся?

- Добре. Але потім ми їдемо до тебе. Тітка Ліда чекатиме нас на вечерю, - вона запитливо подивилася на Василя.

- Мама мені сама сказати не могла? - та, поглянувши на Алісу, що вже було відкрила для відповіді рот, махнув рукою. – Ладно, добре.

Тимур спостерігав за цим словесним пінг-понгом з неприхованою цікавістю. Він досі не міг зрозуміти, ким доводиться Алісі Василь. Але одне він зрозумів – точно не чужою людиною, оскільки Аліса була у доволі близьких стосунках із матір'ю Василя.

- Залишаю тебе під опікою Аліси, - кивнув Василь Тимуру та, обернувшись до Аліси, сказав, - гостя не ображай.

- І не подумаю, - відповіла дівчина, підходячи ближче до машини.

А потім вона підняла очі на Тимура, який без слів зрозумів, що від нього вимагається, і відкрив машину. Після цього дівчина повністю поринула у роботу. Її руки торкалися машини настільки дбайливо і ніжно, що Тимуру на секунду стало завидно.

Ну, ось його шанс поспілкуватися з дівчиною тет-а-тет, тільки він абсолютно не знав з чого почати розмову. Тому він так і не наважився з нею заговорити. Не заважав працювати - так він виправдовував власну недорікуватість.

Через якийсь час Аліса закінчила з оглядом машини та обернулася до Тимура.

- Все готово. Красуня твоя в ідеальному стані, - трохи помовчала та продовжила, - з клапаном, швидше за все, проблема була через неякісне паливо.

- Була справа, - згадав Тимур, - я заправлявся не у своєму звичному місці.

- Це зовсім не показник, - трохи різко відповіла дівчина. - У пристойно-звичному, - наголосила на цих словах, - місці теж можуть бензин неякісний налити. А у простих, як ви це називаєте, місцях все може бути ідеальним.

Хлопцеві зовсім не сподобався її поділ на ваших та наших.

- Я, до речі, ніколи не ділив світ на простий та, - зробив паузу, - не простий. Не треба стригти всіх під один гребінець.

- Вибач, якщо зачепила. Я все ж таки залишусь при своєму, - сказала Аліса та була перервана вигуком Василя, що повернувся.

- Що там, Аліско? - спитав він, підходячи ближче.

- Все гаразд. Приїжджати не треба. Я - мити руки та чекаю тебе в машині, - промовила дівчина та швидко втекла кудись.

Тимур з якимось жалем оплатив послуги та все ж таки вирішив поставити питання, що крутилося у нього на язиці.

- Васю, ти сьогодні ввечері приїдеш на сходку?

- Так, скоріш за все. Але я сьогодні ганяти не буду. Ти ж знаєш, що Олег сьогодні буде? – Василь продовжував вибивати чек.

- Так, бачилися сьогодні, - Тимур не став розпитувати Василя, які справи його пов'язують з Олегом. Захочуть, розкажуть. - Ти один приїдеш? – питання прозвучало неначе ненароком.

- Ти маєш на увазі Аліску? – підняв очі Вася. - Не знаю, - потім помовчав якийсь час та додав. - Не марнуй свій час. Нічого не вийде. Вона не… - слова застрягли в його горлі. - Загалом, не варто. Серйозно.

На цьому хлопці розпрощалися. Тимур скочив у свою маленьку та одразу ж дав по газах. Він, не відриваючись, дивився на дорогу, тому не помітив задумливого погляду дівчини, що сиділа у «розвалюсі» біля автомайстерні.

***

Пролітаючи на максимально допустимій швидкості через літнє вечірнє місто, Тимур намагався вимкнути свої думки. Виходило погано. Не вийде, отже, нічого. Ось як. Не дуже й хотілося. Хоча, кому він бреше - хотілося, дуже хотілося.

Тимур дістав телефон та набрав Льоху.

- Ти вдома? – кинув у слухавку, не знижуючи швидкість.

- Так, ще тут, - пролунало у відповідь.

- Я заїду. Чекай, - Тимур продовжив рухатися заздалегідь наміченим маршрутом, ні на хвилину не відволікаючись від дороги.

Через десять хвилин він був біля воріт Льохи, після чого трохи почекав, поки його впустили, та заїхав на подвір'я.

Поглянувши на друга, Льоха запитань не ставив, а відразу повів Тимура у свій будинок.

Дістав склянки та напої, а потім витяг щипцями пару кубиків льоду та передав ємність другу. Жестом попросив почекати та витер краплі, що пролилися на стіл. Коли справи на кухні були закінчені, він потягнув Тимура на вулицю, на свіже повітря.

Хлопці посідали біля басейну. Кожен мовчки пив свою рідину. Ось тому Тимур і приїхав до Льохи. Балагур-Максим уже всю душу витрусив би, розпитуючи, що трапилося. А вивертати себе навиворіт Тіму зовсім не хотілося. Льоха ж, навпаки, не питав зовсім ні про що.

Так вони й сиділи якийсь час, кожен у своїх думках. Тимур невидячим поглядом дивився на воду в басейні, Льоха тишком-нишком час від часу поглядав на Тимура. Нічого не питав, але схоже зрозумів, що саме відбувається з його другом.