Розділ 4

Після того, як вбрання невгамовному Максу було обрано, трійця розсілася по своїх машинах. Тепер треба було відвезти усі куплені продукти безпосередньо до місця, де відбуватиметься святкування дня народження – а саме на заміську дачу майбутнього іменинника. На щастя, його батьки не з'являлися в цій, як вони її називали, «халупі» вже декілька років. Як тільки вони збудували собі новий будинок, який можна назвати палацом, старий вони закинули, дозволивши Максиму використовувати садибу на власний розсуд.

Три машини хлопців одна за одною в'їхали у двір та зупинилися на широкій парковці. Сьогодні хлопці взяли простіші машини, ніж звичайно. Ніяких тобі Ferrari, Lamborghini чи McLaren. Тільки практичні BMW, Mercedes та Lexus. У них і салон більше, та й забруднити у випадку, якщо щось розіб’ється чи потече, не так шкода, як улюблені лялечки.

До Макса відразу підбіг управитель та почав звітувати про виконану роботу: на ділянці та в будинку зробили генеральне прибирання, басейн почистили, столики пересунули так, як наказував винуватець майбутньої урочистості. Все-таки добре бути людиною, яка має гроші, тільки роздавай вказівки та не думай ні про що.

Трійця відкрила багажники, і тут же управитель жестом покликав працівників, що перебували на ділянці. Вони, мов низка навантажених мурах, почали спритно соватися по відрізку «машини – котедж». Усього за якихось п'ять хвилин усі машини були повністю розвантажені.

Льоха з Тимуром підійшли до Макса.

- Все, друже, на сьогодні ми вільні? - Тимур поплескав друга по плечу.

- А давайте поїдемо повисимо до мене, - висунув пропозицію Льоха.

Повисіти в нього означало розслабитися якось, а,  може, зіграти в покер або, на крайній край випадок, більярд.

- Льохо, вибач, сьогодні не можу, - Тимур знизав плечима.

- Ого, схоже, Олег мав рацію, - бешкетно підморгнув Макс. – Там дівчинка якась намічається. Так, Тіме?

- Ні, я машинку повинен перевірити, - Тимур не збирався поки що ділитися з друзями справами сердечними, принаймні до того моменту, поки не прояснить все хоча б для себе. - Вона вчора не завелася.

- Серйозно? І як ти повернувся додому? - засипав питаннями Льоха. — Кинув лялечку свою червону на стріті?

Тім помовчав трохи, прикидаючи, як пояснити вчорашню ситуацію.

- Мені допомогли на місці її підлатати, - не став вдаватися до подробиць. – Але ж сьогодні треба на сервіс заїхати. Тож ариведерчі.

Трійця стрибнула кожен у свій автомобіль та один за одним виїхала із двору.

Порожній будинок зустрів Тимура тишею та прохолодою. Ідеальне місце для відпочинку після липневої спеки. Але розслаблятись часу не було. На годиннику вже було 2 години. За годину Тіму треба було бути на іншому кінці міста.

Саме час перекусити та прийняти душ. Тимур вивченим маршрутом попрямував на кухню, проходячи повз їдальню. У цей час у будинку ніхто не обідав. Мама була на відпочинку, тато – вдень та вночі у себе в офісі, Ді – швидше за все у подружки. У холодильнику турботливою куховаркою про всяк випадок було приготовлено бутерброди.

Тім поставив на стіл пару бутербродів із лососем. Налив апельсинового соку в склянку, яка відразу ж запітніла від зіткнення з холодною рідиною. Маленькі крапельки конденсату повільно стікали по стінках посудини. Тимур проводжав їх поглядом, поглинаючи свій нехитрий обід. Після цього одним махом допив половину соку, що залишилася, та змахнув крихти.

Треба було ще прийняти душ. Після цього йому потрібно виїжджати. Зволікати не можна. Заторів у такий час, та ще й улітку, не передбачалося, але маршрут був зовсім неблизький. Будинок Тимура розташовувався не в центрі міста, а на краю центру, у самій середені елітного району з приватних будинків та котеджів. Цей район знаходився у протилежному боці від автомайстерні Василя.

Прохолодний душ не остудив внутрішніх бажань хлопця. Навпаки, від кожної думки про світловолосу дівчину він запалювався дедалі більше.

Вже сидячи у своїй маленькій Ferrari, він знову глибоко пішов у свої думки. Потім махнув головою та завів свою крихітку. Поки їхав дорогою, намагався відволіктися – рахував кількість зелених та червоних світлофорів. Але відстань невблаганно скорочувалася. Ще декілька кварталів і Тимур буде на місці. На годиннику було без п'яти хвилин третя година. Виходить, що Тім приїде вчасно. Незабаром він побачить її. Крім поколювання в долонях додалося ще дещо прискорене серцебиття.

М'яко припаркувавшись паралельно дорозі, Тимур вийшов з машини та попрямував до автомайстерні.

***

У невеликому приміщенні лише на п'ять машин було світло та прохолодно. Повітря тут наповнювали звуки, які зазвичай супроводжують будь-який автосервіс – мірне постукування, шипіння та свист. Чотири з п'яти місць було зайнято, але Тимур не поспішав під'їжджати на останнє. Він вирішив спочатку знайти Василя.

Причина, через яку хлопець приїхав сюди, а не у свій звичний автосервіс, була очевидною. Тільки от самої світловолосої дівчини в майстерні не було видно. Тимур оглянув приміщення ще раз. Світловолоса дівчинка абсолютно точно була тут відсутня. Навколо тільки мовчазні зосереджені обличчя зайнятих своїми справами робітників.

Хлопець підійшов до однієї з машин, з-під якої лунали якісь звуки, та легко кашлянув, привертаючи до себе увагу.

- Що треба? – низький прокурений голос звучав трохи приглушено.

– Де я можу знайти Василя? – поцікавився Тимур.

- Піднімайся на другий поверх, - промовив голос та махнув ногою у бік непримітних сходів.

Тимур піднявся хиткою залізною конструкцією на вгору і опинився перед темними залізними дверима. Він постукав та прислухався.

- Заходьте, - пролунало з-за дверей.

Тимур не змусив себе довго чекати, штовхнув двері й одразу опинився в невеликому кабінеті.

На вікнах висіли жалюзі, що були вже сильно запилені, стіни пісочного кольору були абсолютно голими, якщо не вважати самотньо висячого білого годинника. Чорний масивний стіл стояв навпроти дверей. Праворуч біля стіни був величезний диван, оббитий коричневою, подекуди злегка потертою шкірою. Ліворуч, навпроти дивана, розташовувалась чорна шафа зі скляними поличками. У самому кутку цієї кімнати біля столу стояв невеликий сейф.