Розділ 93 Несподівана подорож

Портал стрімко почав збільшуватися, втягуючи в себе абсолютно все, що було поруч.

Майка притягувало до порталу і він не міг чинити опір тяжіння було надто сильним. Так само як і Ніка, Майка затягнула в портал. Вони опинилися обидва в чорному просторі, в якому не було абсолютно нічого. Таке перебування в порожнечі лякало Майка. Адже він розумів, що не зможе відкрити портал. У просторі в якому нечутно думки та звуки. Відкрити портал за допомогою звукової хвилі було неможливо. Вони дрейфували чорними порожнечами простору Нік і Майк не знали що буде далі. Вони не могли спілкуватися між собою. Єдине, що надавала їм сили. Це те, що вони могли дивитися на обличчя один одного.

Відчуття, яке відчував і Майк і Нік нагадувало плавання в морі на спині, довірившись хвилях. Ставало все спокійніше та спокійніше. Так проходили дні, роки та місяці які у цих місцях не мали жодного значення.

Яскравий сплеск світла пронизав обох. Нік разом із Майком опинилися на березі моря. У цьому місці все здавалося звичайним було багато людей та будній день.

Нік не відразу зрозумів що може говорити та озирнувшись у ньому прокинулося почуття чогось дуже знайомого.

- Де ми батьку? - Майку це місце не було знайоме. І тим більше він не міг принести їх туди. Де жодного разу не був.

- Це місце дуже схоже на мій світ. Насправді я не знаю де ми. Ну, це місце здається мені дуже знайомим. - Трохи озирнувшись на всі боки та пройшовшись по пляжу Нік зрозумів де вони опинилися.

Це був той незабутній пляж на якому Нік зустрів Кіру. Нік одразу ж помчав до місця, де вперше побачив рудоволосу красуню мати Майка.

Майк побіг за батьком не розуміючи, що відбувається і чому він кудись біжить.

Але коли вони підійшли до місця якого так прагнув Нік. Майк побачив свою матір.

То була незвичайна зустріч. Адже він побачив, як Кіра виходить із порталу, що світиться, на березі моря. Дівчина була одягнена у легку сукню чимось схоже на сукню зі світу Ніка.

Нік згадав що на Кірі була саме ця сукня в день їхньої зустрічі.

Чоловік мовчки дивився заворожено, а Майк хотів кинутися в обійми до матері. Нік схопив Майка за руку і зупинив його розуміючи, що тут щось не так.

- Це моя мама. Відпусти мене. Навіщо ти мене тримаєш? - Майк хотів обійняти маму.

- Вона ще не знає, що зустріне мене. - Вимовляючи ці слова Нік розумів куди вони насправді потрапили. Це був час кілька місяців тому, коли він тільки зустрів Кіру.

- Так. Про що ти говориш батьку? Вона жива. Я хочу обійняти її. - Майк хоч і більше не прагнув обійняти Кіру, але не розумів, чому батько забороняє йому це робити.

 - Майк у цьому світі ти не існуєш це минуле те, що ти бачиш. Усіх тих подій, що ми пережили з тобою, ще не сталося. Я не знаю, як це можливо, але ми потрапили в минуле. Там, де я тільки повинен зустріти твою матір.

- Як це можливо. Я можу перенести нас тільки туди, де раніше був.

- Можливо, потрапивши зі мною в портал наша свідомість на кілька секунд змішалися. І ти побачив, як я зустрів твою матір і коли це сталося. Тому ти подумки переніс мене туди куди найбільше хотів потрапити. – Нік побачив як Кіра напала на беззахисну жінку. Відібрала у неї одяг та її особисті речі. Кіра переодяглася у звичайну людину розкривши свою справжню сутність. Нік зовсім не очікував побачити такого від Кіри.

Дівчина виглядала дивно. Вона зовсім не була схожа на життєрадісну Кіру, яку знав Нік.

- Батьку. Ми повинні розповісти все, що станеться, вона повинна вижити. Я не хочу, щоб Ліна її знову вбивала. - Майк зовсім випадково у розмові на емоціях видав секрет Ліни.

- Пробач синку, але ми не можемо втручатися в події, які надалі відбудуться, це вплине на хід всесвіту. - Нік не був вченим, але він розумів, що будь-яке втручання в простір може призвести до руйнувань.

- Та начхати батько на це все. Вона залишиться живою і буде з тобою щасливою. Ти мусиш з нею поговорити пояснити їй все. - Майк хотів, щоб усе було добре.

Поки Нік з Майком сперечалися Кіра зникла з їхнього поля зору. Вони знову озирнулися на всі боки, але її ніде не було. Вони потихеньку спустилися вниз з пагорба, на якому вони спостерігали за дівчиною. Не знайшовши нікого на місці прибуття дівчини, вони просто сіли на пісок і почали мовчки чекати.

- Я помітила, що ви дивитеся на мене. Про щось говорите. Я не вмію читати по губах, але припускаю, що розмова була про мене. - Слова, що пролунали ззаду, викликали бурю емоцій у Майку. Кіра не тільки помітила їх, але ще стояла за ними.

Чоловіки боялися обернутися і порушити будову всесвіту, але Майк не витримав і таки повернувся, щоб побачити обличчя матері.

Він дивився на неї таким поглядом начебто знав її 1000 років Кіра не розуміла. Чому незнайомий їй хлопець дивиться на неї таким поглядом.

- Чому мовчите? Відповідайте мені! - Дівчина наполягала на відповідях. Не розуміючи поведінку Майка та Ніка.

- Навіть якщо ми тобі розповімо. Ти нам не повіриш. І швидше за все приймеш інші доленосні рішення, які можуть знищити не лише твій світ, а й наш. - Промовивши ці слова Нік був неймовірно сумний. Адже він хотів зізнатися, що вона буде з ним щаслива. Що в них буде дитина, але в нього не поверталася мова сказати цих слів.