Розділ 82 Пастка Мі

Джозеф розумів, що такі величезні втрати армії призведуть до поразки До. У новому світі вони не переможуть, а тим більше не можуть протистояти такому величезному світу.

- До що нам робити? - Четверо із сімки прийшли у цей світ першими. Дівчата не постраждали від рук Стіва. Тому вони не знали, що сталося. Чому половина армії загинула, не пройшовши крізь портал. Вони говорили єдиним наляканим голосом, що насторожувало До.

- Заспокойтесь дівчинки. Все буде добре, нам потрібно просто перегрупуватися. - Втішав До дівчат хоч сам був далеко не в найкращому психологічному стані. Він був наляканий хоч і не мав достатніх емоцій.

Вони опинилися в якійсь занедбаній будівлі з величезною купою різних верстатів та матеріалів. Частину приміщення було зруйновано переходом від порталу. Тому в деяких місцях горів вогонь і диміли рештки. Щодо воїнів вони були несвідомими вбивцями яких нічого не хвилювало. Озирнувся До на всі боки. Він розумів їм потрібно не лише перегрупуватися, а й скласти план із завоювання нового світу.

- До не має сенсу брехати. Нам потрібно поговорити відверто з усіма розсудливими членами команди. - Джозеф знав, що з такими величезними втратами До не може завоювати новий світ.

- Я з тобою згоден Джозеф, але ми в іншому світі та повернутися додому не зможемо. Я поговорю з дівчатками, але не можу гарантувати, що зараз вдалий час для нападу. Нам треба відпочити ти маєш рацію.

Нік був вражений тим, що сталося. Він не відразу зрозумів, що Анастасія вмирає і що вона поранена.

Анастасія захлиналася власною кров'ю. Яка хлинула з її рота, дівчині було дуже боляче. 

Побачивши цю картину, Нік підбіг до Анастасії, він дивився в її очі та не знав що сказати.

- Все буде добре! Ми впораємося з цим. - Він підтримував голову дівчині, щоб та не впала.

Анастасія посміхнулася своїми закривавленими губами, і, не сказавши ні слова, померла. Її мовчання було більше ніж те, щоб вона могла сказати.

Нік плакав і гладив обличчя Анастасії. У чоловіка ще була надія на те, що дівчина зараз прийде до тями.

Коли Нік зрозумів, що Анастасія померла. Чоловік озвірів від болю.

Нік схопив зброю Джозефа і направив її у бік Мі.

- Поверни її до життя або я уб'ю всіх тут. - Кричачи ці слова Нік наставляв зброю, то на Джозефа, то на Мі. Чоловік хотів убити їх обох припускаючи, що обидва винні.

- Мені шкода, але я не можу повернути її до життя. Вона лише людина. - Джозефу було страшно він розумів, що справді не може її повернути до життя.

Майк був приголомшений подією і не знав як поводитися. Адже звичайні людські почуття досі були йому загадкою.

- Допоможіть їй. Я прошу вас. - Нік благав повернути Анастасію до життя. Він кинув зброю і впав навколішки. Ридаючи з усієї сили. Він благав повернути до життя жінку, яку щиро любила.

Мі вперше бачив щось подібне. Для нього це було виявом слабкості та нікчемності виду.

- Ваш Джозеф не володіє подібними технологіями, а на наш має. Я поверну її до життя. Якщо ти боротимешся за мене. - Мі брехав. Джозеф з його світу дійсно мав технологію глибокої регенерації клітин. Тільки ніхто не може повернути до життя мертву людину.

Брат Майка, Сміт поводився дивно. Він уже був дорослим йому було десь 25 років. У нього було добре складене тіло і блакитні очі. Не зважаючи на прискорене зростання, завдяки пострілу Джозефа. Він все ще залишався людиною. Сміт подивився на всі боки, спостерігаючи все, що відбувалося навколо нього.

- Я не розумію, що тут відбувається. Думаю, ви поясните мені. Хто і чому тут опинився? - Сміт перебив розмову Ніка з Джозефом та Мі.

Нік не відразу зрозумів, що перед ним його другий син. Але він дізнався характерні риси свого характеру, щоб перебивати розмови інших. Нік дивився на свого подорослішала голого сина і навіть подумки не міг припустити, що робити далі.

- Братику мій. - Майк знайшов ковдру і допоміг прикритися Смітові. Повну трансформацію Сміта було завершено. Майк відчував себе абсолютно здоровим, тепер він міг рухатися і говорити.

- Я пам'ятаю твій біль. Пам'ятаю, як тримав мене на руках, але далі все в тумані. І цей страшний звук у моїй голові. - Сміт знепритомнів. Майк упіймав брата і вклав його акуратно на підлогу.

Нік прийшов до тями трохи заспокоївся, але його руки були все ще в крові Анастасії. Він хоч і звернув увагу на свого сина, але навіть не міг говорити.

- Майк нам потрібно забиратися звідси. Вони не будуть нашими союзниками та самі нас повбивають. - Ліна бачила як Майк переживає за свого брата їй було подвійно боляче.

- Ніхто нікуди не піде! Ви залишитеся тут і отримаєте модифікацію від Джозефа. Кожен із вас стане моїм воїном. - Мі взяв зброю вимовивши ці слова.

- Такої угоди не було. – Джозеф не розумів. Як таке можливо, їхній союзник став знову ворогом.

- Ти вдосконалюєш їх до потрібного мені рівня. На скільки мені знадобиться на цей час. Те, що прийшло в цей світ з нашим Джозефом набагато гірше, ніж те, що ти з ними зробиш зараз. Ви все ще будете мені вдячні.

Промовивши ці слова Мі почав кричати всі стіни та кімната почала покриватися клубами льоду закриваючи всі виходи та вікна. Ліна дивилася з жахом на обмерзлі стіни, підлогу і розуміла що виходу немає.