Розділ 69 Правда про смерть Кіри

Майк був дуже радий бачити Анастасію та Ніка в повному порядку. Джозеф накрив стіл і приготував смачну їжу. Він ще пам'ятав, як це робити.

- Боже як смачно тут пахне. - Ліна відпустила руку Майка і вмостилася за стіл.

- Батьку. Я так радий тебе побачити. - Майк обійняв Ніка і справді почував себе чудово.

- Нумо їсти. У нас зараз вечеря охолоне. Ми всі у зборі та нам потрібно багато чого обговорити. - Джозеф запропонував щось на кшталт перемир'я між ними.

- Чудова ідея. - Майк сів поруч біля Ніка і біля Ліни. Він скуштував смачну їжу, яка була на столі. Майк був захоплений, він ще не їв нічого з того моменту, як батько готував йому бутерброди. Він був дуже голодний.

За столом було дуже багато сміху та приємних моментів. Мі навіть на хвилину відчув себе частиною їхньої команди. Він намагався залишатися холоднокровним, але навіть він час від часу посміхався від приємного проведення часу. Він куштував смачну їжу, яка відрізнялася від того, що він їв раніше. Все зараз для нього було новим.

Приємна вечеря була закінчена. Джозеф люб'язно надав кожному маленьку кімнату. У якій було постелено на підлозі щось на кшталт постільного. Але для них зараз все було неймовірно круто після того, що вони всі пережили.

Нік не знав, що робити далі почуття до Анастасії, у нього були щирими та глибокими. Зараз дівчина була у повній безпеці та здоровій, але також він хвилювався за Кіру якої ніде не було.

Майк не міг заснути хоч і кімната була затишна, але він пішов на берег моря. Він гуляв набережною спостерігаючи, як хвилі точать каміння.

На пляжі він помітив Ліну, яка сиділа та спостерігала за морем. Дівчина була спокійна і розмірковувала про життя.

- Я бачу не лише мені не спиться. - Спитав Майк, що сів біля неї на піску.

- Мене мучать деякі речі, але я не хочу про них нічого казати. - Ліну мучило почуття провини за смерть Кіри та вона не хотіла про це говорити.

Майк посміхнувся і випадково доторкнувся до руки Ліни, але не став прибирати свою руку.

- Не хвилюйся все буде добре. Тепер мій батько та Анастасія у безпеці. Я поруч із братом і все ніби добре. Не треба засмучуватися. Все не так сумно. Останнім часом ти стала мені більше подобається, коли ти посміхаєшся. - У темряві не було видно настільки сильно Ліна почервоніла від цих слів. Її серце чомусь билося швидше, поки рука Майка була на її руці.

Дівчина повернула у бік Майка і дивлячись йому прямо в очі. Їхні губи селилися в поцілунок який був ніжним і пристрасним. Майка притис Ліну до себе. Опинившись у його обіймах, дівчина відчула приємний приплив по всьому тілу.

Ліна відштовхнула Майка і схопилася на ноги з піску. Майк не розумів чому все було начебто добре.

- Прости я не можу. Це помилка. Ти нічого не розумієш. - Ліна попрямувала до лабораторії розуміючи що зараз під впливом емоцій вона розповість правду Майку.

- Вибач, я не хотів тебе образити. Я не знаю, що на мене найшло. - Намагався заспокоїти Ліну Майк. Він не розумів чому дівчина так бурхливо реагує на те, що сталося між ними.

- Прости мене. Вибач. Я так більше не можу. - Ліна просто швидким кроком почала йти витираючи сльози зі свого обличчя.

Майк наздогнав дівчину та схопив її за руку.

- Поясни, що відбувається? Я не розумію. Чому ти так поводишся? - Майк вимагав відповіді від Ліни та не очікував того, що скаже дівчина.

- Пробач мені я... Це я вбила Кіру. - Після цих слів Ліна завмерла очікуючи що Майк уб'є її вона б не стала б чинити опір.

- Ні. Я не вірю тобі. Ти ж сказала, що вона, померла від ран. - Майка долали всілякі агресивні почуття. Які він тільки міг колись відчувати.

- Я вбила її. Тому що вона стікала кров'ю і мучилася. Я знала, що вона не виживе. Тому я зламала їй шию і залишила її там горіти. – Майк не витримав і після цих слів він повалив дівчину на землю. Він почав щосили бити пісок в округ її обличчя. Ліна заплющила очі готуючись до того що Майк вдарить її. Але хлопець кричав і бив пісок навколо неї, побиваючи руки в кров.

- Прости мене! - Дівчина розплющила очі розуміючи що він не вдарить її. Майк сидів зверху на ній і бив пісок руками, але не чіпав дівчину. Він нічого не відповідав на прохання пробачити її. Майку було неймовірно і дуже боляче.

Ліна не знала, як зупинити його. Щоб він не зашкодив собі. Дівчина схопила обидві руки Майка і зупинила їх, не даючи Майку вдарити пісок.

- Досить це не поверне її до життя. – Ліна дивилася в заплакані очі Майка і теж плакала. Для неї це був такий самий біль, як і для нього. Майк зупинився і глянув на дівчину. Він зліз із неї та вмостився на пісок опустивши закривавлені руки.

Ліна обняла Майка і поцілувала його в рани на руках. Вона дивилася в очі Майка її так хотілося полегшити його біль. Вона міцно притиснула його до своїх грудей і не відпускала його доки він плакав.

- Прости мене. Прости... - Ліна цілувала його в лоб у щоки намагаюся хоч якось спокутувати свою провину. Вона цілувала його губи та все міцніше притискала до себе. Здавалося, що її дії лікують його.

Він не став відштовхувати Ліну. Він відчував приємні почуття до дівчини. Її вчинок лякав його, але десь у глибині душі він знав, що його мати не виживе з такими ранами. Він не міг злитися на неї. Адже швидше за все він зробив би так само як і вона.