Розділ 65 Шматок мозку

Джозеф відвів Майка до лабораторії. Де спав у барокамері його брат. Як тільки Майк увійшов до приміщення до брата. Дитина прийшла до тями. Він розплющив очі та почав реагувати на простір.

У Майка по тілу пройшов розряд електричного струму від повного возз'єднання з братом. Тепер він міг почуватися повноцінним і більше не переживати ні про що. Йому подобалося те, що він знову поруч із братом. Поки Майк розглядав свого брата у барокамері. Джозеф скористався з моменту. Він вів Майку в шию розчин снодійного.

- Що відбувається? - Промовив Майкл, втрачаю свідомість. Він розумів, що Джозефу довірився дуже дарма.

- Вибач Майк. Я не міг сказати тобі правди. Ти знай шматочок твого мозку допоможе мені розгадати вашу таємницю. Ти нічого не відчуваєш. Я обіцяю, що все буде добре. - Джозеф узяв Майка на руки та поклав його на операційний стіл.

Джозеф не мав нормального операційного обладнання або спеціалізованого приміщення. Його операційною була застелена плівкою маленька кімната. Джозеф перевірив всі необхідні інструменти для операції. Він не став зволікати оскільки снодійне могло недовго діяти.

Джозеф під'єднав Майка до всіх необхідних датчиків і розпочав операцію. Джозефу був потрібен особливий шматочок мозку, який відповідає за мовні функції.

Він узяв у руки скальпель і обережно різав шкіру на черепі Майка.

Ліна та Кріс гуляли набережною розмови між ними ніякого не було. Оскільки Кріс не мав соціальних навичок спілкування. Але попри це вони мали дуже багато спільного. Вони обидва були першими прототипами, створеними в цьому світі.

- Як тебе звати. Я вже знаю. Мене звуть Ліна. Я також генетично модифікований прототип людини, як і ти. Я бачу, що ти намагаєшся влитися в людське суспільство, але ти занадто прихований. Я можу допомогти тобі у розвитку емоцій та навичок спілкування. - Ліна порушила мовчання тому, що гуляти було нудно, набережною.

- Я мало що розумію на цьому світі. Мій автор Джозеф навчав мене, але мені не подобаються емоції. Я вважаю їх дуже безглуздими. До того ж я розумію, що мета мого створення була лише у вашому пошуку. Я не потрібний Джозефу. Швидше за все він знищить мене, як тільки я стану йому не потрібен. Тому я вважаю, що розвивати в собі ці якості марна трата часу. Але ти знаєш гуляти тут набережною мені подобається. Я усвідомлюю красу цього світу. Мені шкода цей світ на нього чекає руйнування. - Хоч у словах Кріса і були натяки на почуття, але його обличчя було холодне. Ліна була засмучена.

- Ти надто песимістичний. Я не думаю, що Джозеф так зробить із цим світом. Він зовсім не схожий на Джозефа з мого світу. Чомусь мені здається, що у вашого інші наміри. - Ліна вірила в те, що говорила.

- Не питай ілюзій щодо нашого Джозефа. Він напевно зараз уже запустив свої руки в мозок твого друга.

- Про що ти говориш? - Перебила Ліна Кріса. Жахнувшись тому що він сказав.

- Поки я тут відвертаю твою увагу. Джозеф дістає частину мозку свого друга. У мене було таке завдання. Я повинен був відвернути тебе, щоб все пройшло спокійно і ти не втручалася. – Ліна зупинилася на одному місці. Вона була в шоку. Дівчина попрямувала у бік лабораторії. Кріс схопив її за руку.

- Відпусти мене! Я не хочу тебе вбивати. - Ліна намагалася звільнити свою руку, але Кріс тримав її дуже міцно.

- Не хочу тебе засмучувати, але ти мене не переможеш. Тож ти підеш зі мною далі гуляти. Я не хочу вбивати тебе чи боротися з тобою. - Кріс все сильніше стискав руку Ліни.

- Ти не переможеш мене. Відпусти мене Кріс. Допоможи мені! Я даю тобі слово, що ти залишишся жити. - Ліна намагалась відвертати розмовами Кріса, щоб підібрати стратегію бою.

- Не обіцяй. Того, чого не можеш зробити. – Кріс потягнув Ліну до себе вперед. Дівчина не була готова до такого і впала на пісок. Ліна піднялася навколішки. Її рука була вже вільна. Кріс її відпустив, коли Ліна падала.

Дівчина не стала нічого говорити та набрала піску собі в руку.

- Не пручайся. Пішли зі мною. - Кріс не зводив очей дівчини.

Ліна жбурнула пісок у вічі Крісу.

- Що ти робиш Ліна? - Намагаючись витерти очі від піску кричав Кріс. Поки Кріс намагався протерти очі та щось розгледіти. Ліна піднялася на ноги. За допомогою найсильнішого удару ногою по нозі Кріса. Ліна збила його з ніг. Дівчина одразу ж схопила Кріса за голову і зламала йому шию.

- Я ж казала що не треба зі мною боротися. - Ліна струсила з себе пісок і побігла до лабораторії.

Джозеф вирізав потрібний шматок мозку Майка і помістив його в розчин. Він уже зашив голову Майка і ніс зразок до приладів для вивчення.

У лабораторію вбігла Ліна, побачила Джозефа з пробіркою в якій був шматок мозку.

- Що ти накоїв? - Ліна була нажахана. Вона стояла босою в лабораторії та готувалася напасти на Джозефа.

- Перш ніж ти зробиш те, що ти задумала. Я розповім тобі, що я зробив. – Джозеф спокійно поставив зразок мозку на стіл. І відійшов трохи убік так що б якщо Ліна нападе, то зразок не буде зачеплений.

- Назви мені причину не вбивати тебе? - Ліна звернула свою увагу на водну сферу над головою Джозефа. У ній щось ворушилось.

- Майк не постраждав. Я за допомогою свого приладу відновив усе, що в нього взяв. Він навіть не згадає про цю процедуру. Якщо ти, звичайно, йому не скажеш.