Розділ 58 Лють Мі

До був змучений битвою з Ре. Хоч він і переміг у цьому бою йому ще треба було повернутися у свій світ і багато чого пояснити касті. До просто від безсилля розвалився на землі, яка була прохолодною і заспокійливою. Його переповнював гнів і біль від вчиненого ним вчинку. До відчув дивний біль по всьому своєму тілу. Це почуття лякало його і незабаром змінилося різким пекучим болем на правій руці. До схопився за руку і побачив на ній вогняне кільце, яке оперізує його зап'ястя та обпікає шкіру на руці. До закричав від болю схопившись за руку в місці опіку, він обпік і долоню якою доторкнувся до вогняного кільця на своїй руці.

- Джозефе, поясни мені. Що відбувається? Що за штуковина у мене на руці? - До відчував пекельний біль.

Джозеф був би радий відповісти До, але для нього й самого те, що відбувалося, було таємницею. Він не розумів походження цього явища.

З гущавини лісу вийшов Мі, він подивився на До що мучиться від болю, і з презирством посміхнувся. Він бачив усе, що сталося. Як До вбив Ре і поховав його в товщі землі.

- Що ти тут робиш? - До надіявся на те що Мі не бачив як він убив Ре. Тому що він розраховував на його підтримку.

- Я все бачив не намагайся виправдатися чи щось брехати. Ти вбив одного з нас тепер ти помічений міткою вбивці. Я все розповім касті. Тобі не буде милосердя. - До ще не бачив Мі таким агресивним. Він завжди думав, що він нейтральний і його нічого не оминає. Біль у руці потроху вщухав, а на місці де був біль. Залишилася вогненна мітка тепер на руці був шрам червоного кольору. Він завжди буде з До тому, що він був надрукований не тільки на його тілі, але і на його генетичному коді. Жодне переродження не зітре цього шраму з його руки.

- Ти не так усе зрозумів Мі. Я ... - До побачив вираз обличчя Мі, що готується до бою.

- Замовкни. Я все знаю. Ти завжди хотів влади та не любив підкорятися касті. Я це бачив роками. Але ти перейшов усі межі. Я вб'ю тебе. - Мі почав кричати від його крику вода в повітрі почала збиратися у величезні краплі, які стали кружляти над головою До. Повітря стало сухим.

- Зупинися Мі нам не потрібна ворожнеча ми можемо об'єднатися. - До намагався потягнути час знаючи, що не скоро зможе скористатися своєю силою.

Мі продовжував кричати та незабаром краплі спали перетворюватися на величезні гострі леза. Мі вклав в атаку весь свій біль від втрати Ре.

До встиг лише виставити земляний бар'єр через те, що не встиг би ухилитися від удару. В бар'єр із землі створений До, встромилося два десятки гострих крижаних лез. Які пройшли крізь бар'єр та поранили До. Найгостріше лезо увійшло прямо в ліве око До, позбавивши його зору в лівому оці.

Бар'єр із землі впав тому, що До більше не був спроможним його контролювати своїм голосом. Який від болю в ушкодженому оці тепер тремтів. Мі прибрав водяні леза. Видавши не великий крик.

- Ти хочешь влади До. Тільки ти слабкий для неї ти навіть створити нічого не можеш. Я не можу тебе вбити. Ти не гідний супротивник. - Мі насправді хотів смерті До, але не міг боротися з беззбройним ворогом. Він просто почав йти не озираючись.

- Я не слабкий. В атаку! - Наказав собаці До. Його око кровоточило закриваючи пів обличчя кров'ю.

Мі не зрозумів слів До, але обернувшись, він відчув різкий удар у груди, але не міг зрозуміти від кого він виходив. Пес почав рвати його руки та кусати, куди потрапить. Мі відчував як зуби впиваються в його тіло. Цей жахливий біль був йому чомусь раніше знайомий. Він викликав в ньому радість і біль. Він не чинив опір звірові.

Зловивши момент До почав кричати видаючи звукову хвилю, земля знову затряслася по ній, пішли величезні тріщини. Оскільки До не міг особливо контролювати звукову хвилю через біль, то він сподівався що Мі потрапить в якусь із тріщин.

Мі не чекаючи від До нового прояву його сили був спійманий зненацька і потрапив у тріщину. Він припинив звукову хвилю і закрив усі тріщини, сподіваючись, що в одну з них потрапив Мі.

Кіра стікала кров'ю її син затискав рану на її животі, але кров не зупиняється. Все довкола було в диму і горіло. Їм погано було видно, що відбувається вдалині.

- Хто не буду на допомогу. - Почав кричати син Кіри у спробах допомогти матері. Ліна була найближча до них. Вона навпочіпки озираючись на всі боки підбігла до Кіри з сином.

- От же чорт. – Побачивши всю картину сказала Ліна. Вона розуміла що Кіра не жилець із такими пораненнями. Вона зняла з себе футболку так лишившись в одному бюстгальтері вона поклала тканину до рани, допомагаючи сильніше затиснути рану Кіри. Майк син Кіри почервонів і відвернувся убік від Ліни, не вимовивши жодного слова.

- Що ти робиш? Дивися на рану. Ти що груди ніколи не бачив. Не відвертайся - Ліна була дуже зла на хлопця.

- Я перепрошую, але я не бачив ще груди тому і відвернувся, щоб не бентежити тебе. – Сказав почервонілий Майк.

- Чорт із цими грудьми. Ти зараз маєш знайти терміново Ніка. Я залишусь із Кірою. Іди… - Ліна не стала говорити Майку, що Кірі вже не можна допомогти, але вона сподівалася, що він не побачить як вона вмирає.

- Я швидко нікуди не йдіть. Я зараз повернусь. – Хлопець відпустив рану Кіри. Ліна відразу ж її притиснула, щоб зупинити кров.

Майк бродив у диму у пошуках Ніка. Як тільки Майк зник із поля видимості Ліни, дівчина задумала вбити Кіру. Через те, що вона розуміла що Кіра не виживе і гальмуватиме всю групу. Найгуманнішим рішенням було зламати дівчині шию, щоб вона не страждала від болю.