Розділ 54 Ім'я для сина

У Анастасії піднялась температура, але збити температуру було неможливо, не було ні води, ні тим більше ліків. Нік не міг дивитися, як Анастасія страждає через нього.

Нік трохи розбирався у конструкції машини та знав, що машина має водяне охолодження. Він вирішив, що розібрати машину і дістати з неї трохи води, допоможе трохи знизити температуру, але в нього не було інструментів, щоб розібрати машину.

- Їй потрібен холодний компрес, вона вся горить. Якщо так піде і далі вона згорить від температури. Джозефу треба щось вигадати. - Нік розумів що часу замало. Вода, на яку він сподівався в машині, було не так легко доступно, як він думав.

- Мені треба подумати Нік. - Сказав Джозеф розуміючи що у дівчини справді мало шансів. Вона пережила занадто великий стрес, до того ж він бачив наскільки серйозна в неї рана. Дівчині вже не загрожувала гангрена на даному етапі, але висока температура тіла свідчила про внутрішню боротьбу та Анастасія явно не була в силах впоратись з температурою самостійно.

- У машині є водяна система охолодження, я спробую її дістати, але без інструменту це буде складно. - Нік серйозно зачепило те, як він боявся за життя Анастасії.

- Нік не хвилюйся я можу допомогти тобі. - Ліна зголосилася допомогти Ніку. Вона розуміла, що він не володів достатньою фізичною силою, щоб розібрати машину без інструментів, а їй же це було по силі.

- Добре. Я не проти. Думаю ти зможеш маючи таку силу допомогти мені дістати воду. Я дуже хвилююся за Анастасію, вона отримала занадто серйозне поранення. Нині нам треба їй допомогти.

- Досить балакати Нік ми втрачаємо час. Покажи, що треба дістати і я дістану. - Часом почуття людей дратували Ліну, оскільки вона розуміла, що зараз кожна хвилина для Анастасії важлива.

Нік не став більше нічого говорити. А просто пішов із Ліною до машини. Нік так само мовчки відкрив капот машини та показав пальцем, що треба дістати. Ліна зосередилася на контейнері, який треба було дістати. Вона розуміла, що його потрібно дістати не пошкодивши тому, що в ньому була потрібна вода. Вона дуже обережно вирвала контейнер із водою з-під капота. Але випадково зачепила щось і пошкодила його чимось гострим біля двигуна. Така необхідна їм вода почала витікати крізь дірку. Ліна закрила дірку в контейнері з водою руками, але вода просочувалася крізь її пальці.

- Нік чого ти стоїш? Знімай сорочку. - Ліна розуміла, що не можна втрачати жодного грама води, яка могла врятувати Анастасію.

Нік зняв свою сорочку і накрив нею дірку в контейнері, з якої лилася вода. Сорочка відразу стала мокрою і вони поспішили до Анастасії.

Їм вдалося зберегти половину води у контейнері. Нік поклав свою мокру сорочку на голову Анастасії, але дівчину всю трусило від жару.

Холодний компрес трохи заспокоїв її, але не дав очікуваного ефекту. Джозеф думав, як допомогти дівчині, йому абсолютно нічого не спадало на думку, він не був знайомий з медициною цього світу.

- Як вона? – Спитав Нік. Кіра сиділа нерухомо, як і раніше, тримала голову Анастасії на колінах. Жодної особливої ​​симпатії до Анастасії вона не відчувала, як і не пам'ятала її вчинку.

- Чесно не знаю. Але мені здається їй потрібна допомога. Те, що з нею відбувається, не може тривати довго. – Навіть для Кіри було зрозуміло, що стан Анастасії жахливий. Кіру ще бентежило те, що Нік був без сорочки в мокрій футболці через яку були видно його м'язи. Дівчина відчула що їй знайоме це тіло на її обличчі з'явилося збентеження та рум'янець на щоках.

- Я подбаю про неї можеш відпочити Кіра. - Це все, що зараз міг робити Нік для Анастасії. Кіра не стала чинити опір і поступилася йому своїм місце. Нік ніжно поклав голову Анастасії собі на коліна перевірив її пульс та жар на лобі. Дівчина була дуже гарячою.

Кіра ревнувала Ніка до Анастасії. Але вона нічого не сказала і просто сіла трохи далі від нього і ближче до вогню, щоб зігрітися. Її почуття було неможливо заспокоїтися. До неї підійшов її син і приніс малину для неї.

- Я приніс тобі трохи поїсти. Ось візьми це смачні ягоди малини. - Він простяг Кирі лист лопуха з ягодами малини на ньому. Кіра посміхнулася й узяла ягоди. Вони були дуже смачні, солодкі та ароматні.

- Дякую тобі величезне. Ми ще не знайомі з тобою. Минулого разу ти назвав мене мамою, і я злякалася. Але здається якісь спогади у мене в голові спалахували, але потім усе стало, як у тумані. Я хотів би дізнатися як тебе звати? - Кіра більше не відчувала головного болю від розмов або дотик до свого сина.

- Я б з радістю відповів би як мене звуть. Тільки в мене поки що немає імені. Мій батько не дав мені імені. Він сказав що хоче, щоб ви вибрали для мене ім'я разом. Але я був би не проти, якби ти дала мені ім'я мам. - Йому стало соромно, оскільки він не міг представитися.

- Я б назвала тебе Майк, на мою думку, дуже гарне ім'я. Можеш запитати у Ніка якщо він не проти будеш Майком. - Кіра відчувала особливе почуття до цього імені, але чомусь вона не пам'ятала.